Зі святом св. Миколая!

Ікона св. Миколая з іконостасу церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Лося Горлицького повіту Малопольського воєводства, кінець XVIII — початок XIX століття. 
Фото: Юрко Гладкий, 2015

Суха Воля на картах різних століть

Село Суха Воля — один з багатьох населених пунктів Закерзоння, що внаслідок депортацій українського населення у 1940-х роках перестали існувати. Хоч сьогодні на карті можна знайти поселення під назвою "Sucha Wola", воно розташоване на 2 км північніше колишнього українського села, в місці, де після Другої світової війни уряд радянської Польщі заклав "колгосп" (ПГР).

Пропонуємо простежити історію села за допомогою карт XVIII — XX століть.

Військово-топографічна карта Галичини, 1779—1783 рр. Мірило: 1:28800. Джерело: http://mapire.eu/en/map/collection/firstsurvey/?zoom=14&lat=50.12198&lon=23.01679

Дерев’яна огорожа на цвинтарі в Сухій Волі

На цвинтарі в Сухій Волі, окрім кам'яних надгробків Бруснівської каменярської школи, є доволі багато цікавих дерев'яних об'єктів. 

Один з них — огорожа поховання, єдина у своєму роді. Огорожа була встановлена на другій могилі в першому ряді вліво від стежки. На могилі, правдоподібно, був дерев'яний хрест, який, на жаль, не зберігся (є тільки незначні рештки). 

Загальний вигляд цвинтаря після завершення робіт. Рештки огорожі зліва за хвірткою. Фото: Софія Ракус

Скульптор Григорій Галабурда зі Старого Брусна: уривки з розповіді онуки

Марія Галабурда, Сідней, Австралія

Між учнями Кузневича був мій дід Григорій Галабурда, роджений в 1901 році, і він був одним з несогірших каменярів-скульпторів.

Належав до Комітету будови читальні 1927 року, був дорадником в сільській Раді.

У 1980 роках я багато говорила у своїх радіопрограмах на тему збереження українських церков у Польщі, подавала до преси і зауваги краєзнавця Ричарда Бриковського, який видав книжки фотографій з церков на Лемківщині й про рейди української молоді під проводом др. Мартинюка з Варшави. Ця молодь впорядковувала українські цвинтарі, фотографувала церкви на Лемківщині. До самого пограниччя не дійшли.

Як бельгійсько-австралійська українка відвідувала родинне село Старе Брусно 1975 року

Марічка Галабурда-Чигрин

Коментар: авторка народилася в родині емігрантів у Бельгії, є онукою бруснянського майстра Григорія Галабурди. Станом на 2008 рік жила в Австралії

Cпогади: Їдемо в Польщу. Побут від 8.7.1975 до 21.7.1975

Записи з мого щоденника

ВІВТОРОК: 8. 7. 1975

В авті були страшенно невигідно сидіти, бо де тільки було місце, там щось ми напхали.
Крім одежі, подарунків родині, ми брали з собою харчі собі на дорогу, бо не знати де зможемо по дорозі щось купити. Це для мене й Наді перша подорож до Польщі.

Чому ми виїхали над вечір? Бо було дуже гаряче літо, страшенна спека, а вже над вечір й в ночі їхати зовсім добре.

Ми їхали автострадою почерез Голяндію, місто Маастрихт до Німеччини й почерез міста Ахен, Кольн, Білефелд, Гановер, а потім звернули до Східньої Німеччини почерез міста Марієнборн, Берлін, який лишався з боку автостради, Франкфурт над Одрою, а відтак через цілу Польщу.

На границі між Східньою Німеччиною та Польщею ми з дві години чекали. Паспортна контроля пройшла дуже швидко. Нас це навіть здивувало. Ми зайшли купити напитки в крамиці "дюті фрі" (без податку). Тато купив доволі велику пляшку віску "Джоні Вокер", кілька менших пляшок горілки, коняку. Купили ще якихось дрібниць собі перекусити.

Географ Степан Рудницький і його внесок у дослідження національної території України

Пам’яті 1111-х, розстріляних між 27 жовтня і 4 листопада в урочищі Сандармох у Карелії

Національна територія, історія нашої державної будучини мусить ... бути нерушимою святістю, яку мусить оберігати кожен український громадянин, не то уряд чи який-небудь його представник.
Степан Рудницький

Академік Степан Рудницький значною мірою є засновником української геоморфології, антропогеографії, політичної, соціально-економічної та демографічної географії. Він першим почав послідовно вживати термін «Україна» в наукових працях. Особлива заслуга Рудницького в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні карти українською мовою почав у Львові, продовжував в еміграції у Відні, а згодом в радянській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено у картографічних працях як цілісну просторову одиницю.

Свою концепцію С. Рудницький виклав у працях «Україна з політично-географічного становища» (1916), «Україна і великодержави» (1920), «Українська справа зі становища політичної географії» (1923) та інших.

Поховані на цвинтарі в Сухій Волі

2015 року табір «Вирій» почав працю на цвинтарі с. Суха Воля.
Для початку треба було розчистити територію цвинтаря від сміття, самосівів і паростей ожини. Значну допомогу нам надали юридичні власники пам'ятки — Олешицьке надлісництво.

Частина цвинтаря, вигляд згори. Фото Софії Ракус

Команда реставраторів під керівництвом Романа Колодія протягом тижня працювала над кількома надгробками. Інші учасники експедиції насухо вичищали хрести, які не були в аварійному стані, від моху і бруду. Ті об'єкти, які лежали на землі і ильно кришилися, намагалися поки що обминати.
В результаті ми отримали більш-менш розчищену частину цвинтаря зліва від головної стежки і в останній день робіт провели інвентаризацію надгробків.

Вчителі з Сухої Волі Дмитро і Катря Василькевичі

Дмитро Василькевич народився 9 жовтня 1883 року в с. Бушковички біля Перемишля.
Від 1906 року вчителював в однокласній школі у Соснині коло Нового Села. Від 1908 до 1939 року працював вчителем, а згодом управителем україномовної народної школи в с. Суха Воля.
На початках школа у Сухій Волі була однокласна і не мала власного приміщення, тому праця велася по принагідних стодолах. Згодом побудовано шкільний будинок, і перед 1939 роком школа вже мала 4 класи.
Заснував у селі читальню Просвіти й став першим її головою. Провадив аматорський гурток, був головою місцевої кооперативи, засновником «Каси Стефчика» і членом громадської ради села.
Помер у м. Герміне біля Пітсбурга у Пенсильванії, США, 28 жовтня 1972 р.

Інформація про українські села Закерзоння та їх мешканців, що постраждали в результаті польських нападів: уривок про Суху Волю

[16]

Суха Воля:

4.ІХ.1944 р. МО з Залісся спалила одне господарство – Буячка Івана.

    10.ІХ.1944 р. большевицькі спецвідділи на донос поляків з Залісся, що с. Суха Воля бандерівське і дає харчі повстанцям до ліса, перевели облаву на ліс  а відтак на село. Під час акції вбили 3 мужчин, які втікали до ліса:

1. Бучко Іван – 33 років життя

2. Козак Іван – 35 - - -

3. Наводило Юліян – 32 ----

Спалили 16 господарств (Козак Степан, Королик Юрій, Буячок Андрій, Космак Олекса, Бориско Іван, Городний Теодор, Карашівський Дмитро, Васик Микола, Кебало Дмитро, Буячок Марія, Філь Степан, Шумська Марія, Вергун Параскевія, Тучик Василь, Кебало Іван, Кураш Василь).

28. ХІ. 1944 р. нквд в числі 10 чол. арештували, відтак вбили сел. Госько Андрія – 45 років життя.

18.ХІІ. 1944 р. МО з Залісся в числі 20 чоловік забрала в селі 50 штук свиней.

19.1. 1945 р. МО з Любачева, Олешич і Залісся в числі 60 чол. перевела грабункову акцію на село. Тоді постягали кожухи з людей, які повиходили з церкви і здемолювали церкву, ніби шукаючи на зброю.  

Село Суха Воля. Коротка історична довідка

Село Суха Воля було розташоване за 11 кілометрів від повітового міста Любачева, на південь від містечка Олешичі.

Село закладене Синявськими на початку XVII століття. На зорі свого існування перетерпіло татарські набіги, після чого залишилися три насипані кургани.

У 1687 році Адам Микола Синявський, тодішній львівський і рогатинський староста, заклав дерев’яну церкву, яка проіснувала до 1830-х років. Нову дерев’яну парохіяльну церкву Введення в Храм Пресвятої Богородиці збудовано 1838, відновлено 1903 року.

Диск Христини Соловій «Жива вода»

До складу платівки потрапило 12 композицій – дві з яких написала Христина, інші десять – українські народні в авторській адаптації Святослава Вакарчука.

У прес-службі співачки зазначають, що записати альбом народних, зокрема лемківських пісень, було давньою мрією Христини. За початковим задумом дебютна платівка молодої співачки мала складатися виключно з них.

Христина Соловій, співачка: «Пісня «Под Облачком» стала символом моєї любові до Лемківщини. Саме почувши її, мама розповіла мені про наше лемківське походження, про людей з дивними звичаями і такою милою, місцями чудною, говіркою. Багато із тих людей мені не вдалося знати живими. Але я завжди можу відтворити в уяві їхні образи, що мені тоді навіяла ця пісня – чи не найдорожча для мене пісня-портал і нерозривний містичний зв’язок з моїм корінням».

Гамерицький край

Як ішов я вчора гвечор

Більше

Публікація про табір в газеті "Аудиторія"

Щотижневик газети "Аудиторія" (Львівська політехніка) окрім знаного вже тексту комендантки Христини Дубницької розмістив у статті "На рідні землі — разом з «Вирієм»" ще два відгуки.

Роман Колодій, учасник табору «Вирій», випускник ІАРХ:«У мене хронічна любов до «Вирію»

У «Вирій» мене «занесло» вже вп’яте. Що нового? Ніби й нічого такого, все «за сценарієм»: один тиждень – праця на цвинтарі, а другий – мандрівка українськими етнічними землями за кордоном. Та все ж, кожен «Вирій» є по-своєму особливий. Нові учасники, кожен із яких цікавий, нова місцевість. Окрім всього, цього року я керував реставраційними роботами на цвинтарі. На жаль, був лише доки працювали на цвинтарі, а потім мусив повернутися у Львів. Долучався і планую надалі продовжувати роботу спільно із «вирійцями». В мене розвивається «хронічна» любов, своєрідна залежність від «Вирію». Шкода що це триває лише два тижні на рік.

Христина Дубницька: Для українців у Польщі дуже важливою є єдність

Про реставраційні будні, життя українців у Польщі, їхні пріоритети та збереження національних рис, про стан українських церков на тамтешній території «Вголосу» розповідає комендант табору Христина Дубницька.

Христю, чому обрали саме цвинтар у Сухій Волі?

Ми організували три поїздки, під час яких шукали об’єкт. На відміну від попередніх років, не було конкретного цвинтаря, який нас просили б відреставрувати, тому ми вирішили самостійно знайти місце таборування.

На цвинтарях Закерзоння

Нарешті нормальна публікація!

Христина ДУБНИЦЬКА
На території сучасної Польщі можна побачити чимало занедбаних старих цвинтарів, церков, придорожніх хрестів посеред поля чи лісу. Історія немов зупинилася, закарбувалася в написах на камені. Минуло понад півстоліття, з дороги не видно пишних садів, не галасують діти на вулиці, не чути дзвонів, які закликали би на недільну службу.

Село Суха Воля на фрагменті мапи 1938 року

Село Суха Воля було розташоване серед мальовничих лісів за 11 км від повітового міста Любачева. Його заклали магнати Синявські на початку XVII століття. У 1785 році займало територію 30,58 кв. км. Парохіяльний цвинтар розташований у лісі, на підвищенні. Заснований у XIX столітті, площа – 0,45 га, найстаріший надгробок датується 1861 роком.

Найстаріший надгробок (1861 рік) на цвинтарі села Суха Воля (фото – Оля Свідзинська)

На початку XX століття в селі активно діяла читальня «Просвіти». Діти навчалися українською мовою в народній школі, яка спочатку мала два класи, а згодом, коли вимурували шкільний будинок, стала 4-класною.
Читати далі

До спадщини повертаючись

Така стаття вийшла про "Вирій" 2015 року на "Музейному просторі".

На території сучасної Польщі нерідко можна побачити чимало закинутих та занедбаних старих цвинтарів, церков, придорожніх хрестів посеред поля чи лісу. Історія немов зупинилася, закарбувалася в написах на камені. Минуло більш ніж півстоліття, з дороги не видно пишних садів, не галасують діти на вулиці, не чути дзвонів, які б закликали на недільну службу.

Село Суха Воля було розташоване серед мальовничих лісів за 11 км від повітового міста Любачева. Воно було закладене магнатами Синявськими на початку XVII ст. За переписом 1938 р. тут було 2003 українці греко-католицького віросповідання, дві мішані польсько-українські родини, одна родина євреїв і одна німців. Було це типове українське село, в якому зберігалися давні українські звичаї і традиції від найдавніших часів.

Від серпня 1944 року почався терор місцевого населення з боку поляків: грабунки, підпали,вбивства. У серпні 1945 року село було оточене польським військом, мешканцям оголошено, що всі мають виїжджати до УРСР. Довелося спакувати пожитки на відводи, залишити обжиті місця та їхати на залізничну станцію в Олешичі. Однак вагонів на схід не було, і селяни тижнями чекали на станції під голим небом, потерпаючи від негоди і грабунків з боку польських боївок. Щойно наприкінці листопада 1945 року люди прибули на Тернопільщину.

Портрети зі старих листівок

Колоритні українці зі Східних Бескидів. Листівки початку 1940-х років.



Листівки видані в Кракові під час німецької окупації. Видавництво Postkartenverlag H. & B. Серія має назву Volkstypen und Volkstrachten im Generalgouverment.

Дякуємо за знахідку твіттерянину Цуґцванґ і краби.

Дивись.Інфо: «Вирій 2015» завершив експедицію Закерзонням (фото)

Уже всьоме відбувся історико-краєзнавчий табір-експедиція «Вирій 2015». У серпні молоді люди з України, Польщі та Чехії мали змогу ознайомитись з історією етнічних українських земель, що сьогодні знаходяться у східній прикордонній зоні Польщі. Про це Дивись Інфо повідомили у ГО.

Відновлювальні роботи на цвинтарі села Суха Воля, Любачівщина, Республіка Польща. Фото Романа Барабаха

Під час «Вирію 2015» учасники розпочали відновлення українського цвинтаря в неіснуючому сьогодні селі Суха Воля, який після депортації автохтонного українського населення до УРСР у 1945 році залишився наодинці з часом та забуттям.

Село Суха Воля було розташоване за 11 км від повітового міста Любачева. Воно було закладене магнатами Синявськими на початку XVII ст. У 1785 р. займало територію 30,58 кв.км. Парохіяльний цвинтар розташовано в лісі на підвищенні. Заснований у XIX ст., площа 0,3 га, найстаріший надгробок датується 1861 роком. У 1920—1930-х роках в селі діяли читальня Просвіти, кооператива «Згода», філія товариства «Сільський господар». За даними Володимира Кубійовича, до початку Другої світової війни у селі було 1870 мешканців, з них 1690 українців, 80 українців-латинників, 10 поляків, 50 польських колоністів, 35 євреїв, 5 німців.

Читати далі

Пане Керзоне, хто керував розчерком Вашого олівця?

Прекрасна річка Сян, соснові ліси Перемищини, надзвичайні гори і безкраї пасовища Лемківщини, притаманні тільки цьому краєві дерев’яні хижі з високими дахами, — якими б вони були, якби опинилися в межах Радянського Союзу? Чи вціліли б ті сотні фантастично гарних дерев’яних церков, якими поляки сьогодні пишаються і в збереження яких Європейський союз вкладає море коштів, якби чиясь рука не розпорядилась у не такому далекому 1945-му черкнути по карті так, а не інакше? Пане Керзоне, хто ж покерував Вашою правицею? Зумисне не пишу «що покерувало?».

Учасники табору "Вирій 2015" на Літургії у селі Новий Люблинець (Фото Тараса Миськи) 

Сьогоднішнє «українське» Закерзоння є викликом для нас. Воно ставить перед очі не особливо складні, але особливо важливі для майбутнього питання і демонструє можливості.

Про що має знати Президент України

Це було в Любліні 2014 року — зустріч Президента України зі студентами під час робочого візиту в Польщу.

Ганнуся Тимець, пластунка, вирійчанка:
— Пане Президенте, потрібно всіх вчити, щоб знали, що у 1947-ім році...

Фото з http://www.ukurier.gov.ua/uk/gallery/267/

Табір "Вирій" в Улючу над Сяном

У неділю, 16 серпня 2015 р., відбувши св. Літургію в Новому Люблинці, табір "Вирій" вирушив на південь Закерзоння. 

Вирійчанки перед св. Літургією в Новому Люблинці, 16.08.2015

Праця на українському цвинтарі с. Суха Воля на Любачівщині

Від 10 серпня в Сухій Волі триває табір-експедиція «Вирій», участь у якій бере молодь з України, Польщі і Чехії. Табір організувало Громадське об’єднання «Вирій» спільно з Пластом, Львівською політехнікою, організацією «Спадщина», Перемиським відділом ОУП. Проведенню робіт сприяє надлісництво в Олешичах, якому належить територія цвинтаря і колишнього села.

Український цвинтар в селі Суха Воля

Загальний вигляд цвинтаря

До початку Другої світової війни у селі Суха Воля проживало 1870 мешканців, в тому числі 1690 українців, 80 українців-латинників, 60 поляків (10 корінних мешканців і 50 колоністів), 35 євреїв, 5 німців (дані Володимира Кубійовича).

Христос воскрес!

Щиро вітаємо з Великодніми святами!

Миру та злагоди і безмежної любові!))

Листівка:

малював - Роман Барабах, каліграфія - Оля Янів

о. Теодор Савойка

(1866—1942)
Священик УГКЦ, громадський діяч.

о. Теодор Савойка

Народився 16 лютого 1866 р. у с. Любича Князі. Закінчив Львівську академічну гімназію (1887), духовну семінарію і 27 грудня 1891 року у Перемиській катедрі отримав єрейські свячення з рук Кир Юліяна Пелеша.

о. Володимир Кміцикевич

(1874—1944)

Священик УГКЦ.

Народився 3 березня 1874 р. у с. Болестрашичі Перемиського повіту в сім’ї священика. Після закінчення Ярославської гімназії 1892 р. навчався у Львівській та Перемиській духовних семінаріях. Отримав єрейські свячення 1898 р. з рук єпископа Костянтина Чеховича в Перемишлі. 

о. Мирон-Іван Колтунюк

(1885—1943)
Священик УГКЦ, громадський діяч.

о. Мирон Колтунюк

Народився 19 січня 1885 р. у м. Комарно Рудківського повіту в сім’ї священика. Після закінчення Перемиської гімназії 1906 р. навчався у Львівській та Перемиській духовних семінаріях. Отримав єрейські свячення 1912 р. з рук єпископа Костянтина Чеховича в Перемишлі. Служив сотрудником у Себечеві і Люблинці, адміністратором у Вільшанах, Юрівцях, Новосільці. 1925 р. перейшов сотрудником о. Володимира Бачинського в с. Жуків, де після смерти о. Бачинського у 1926 році став парохом і служив до своєї трагічної загибелі 28 липня 1943 року.

о. Василь-Стефан Курилло

(1861—1940)
Греко-католицький священик, парох Подемщини.

о. Василь Курилло

Народився 11 серпня 1861 р. у с. Лип’я Турківського повіту в родині о. Теодора і Юліяни Таворської. Закінчив Перемиську гімназію (1882), згодом навчався у Львівській (1882—1885) і Перемиській (1885—1886) семінаріях. Єрейські свячення отримав з рук єпископа Івана Ступницького в Перемишлі.

Польсько-турецька війна 1672—1676

Війна між Річчю Посполитою та Османською імперією за володіння Правобережною Україною.
У 1672 р. Туреччина, прагнучи оволодіти Україною, почала проти Польщі нову війну. У серпні, взявши Кам’янець-Подільський, турецько-татарські війська продовжили наступ на Бучач та Львів.
Проти турецько-татарських військ виступив невеликим кінним відділом (до 3 тис. вершників) коронний гетьман Собєський. Просуваючись від Замостя на південь, Собєський швидкими нападами розбивав загони татарських джамбулів. Зокрема, 6 жовтня відбулася битва під Наролем, 7 жовтня — під Чесановом. Після короткого відпочинку в околицях Горинця відділ рушив на Немирів.
У відділі Собєського була значна частина українців. Загиблих під Чесановом поховали у кількох спільних могилах; під час розкопок цих могил, організованих місцевими поміщиками у 1930-х роках, виявлено останки українських козаків (після цього могили засипано, а про похованих вирішили забути).

Учасники табору-експедиції "Вирій" біля пам’ятника в Чесанові, 2013. Фото Мар’яни Юрків

Етнічні українські землі у складі Польщі

Поняття «Закерзоння»
Закерзоння — назва українських етнічних територій, розташованих на захід від так званої «лінії Керзона».
«Лінія Керзона» — умовна демаркаційна лінія, запропонована міністром закордонних справ Великобританії Джорджем Керзоном як можливий компромісний кордон між большевицькою Росією і Другою Річчю Посполитою, що перебували у стані збройного конфлікту у 1919—1920 рр. Однак об’єднані армії Польщі та УНР розгромили большевиків і відкинули їх углиб України. У 1921 році кордон між Польщею та СССР відновився по р. Збруч.
Розподіл території Польщі практично по лінії Керзона провели Сталін і Гітлер у серпні 1939 р., згідно з пактом Молотова-Ріббентропа. Наприкінці Другої світової війни, в лютому 1945 р., під час Ялтинської конференції було знову встановлено східні кордони Польщі по лінії Керзона (з незначними відхиленнями). Кордон відділив від УРСР частину української етнічної території, тому ця територія отримала назву «Закерзоння».

о. Северин Метелля

(1863—1936)
Священик УГКЦ, громадський і політичний діяч.
Народився 20 вересня 1863 р. в с. Яричеві в сім’ї священика. Рід Метеллі на території Польщі започаткували два брати-архітектори, які прибули з Рима в другій половині 18 ст.

Портрет о. Северина Метеллі. Фото Ольги Свідзинської

Після закінчення гімназії 1883 р. навчався у Львівській та Перемиській духовних семінаріях.

о. Іван Рибачевський

(1845—1913)
Священик УГКЦ.
Народився 9 жовтня 1845 р. Закінчив духовну семінарію і 1873 року оримав єрейські свячення.
У 1873—1874 рр. служив капеланом жіночого монастиря в Яворові, згодом викладав на філософському факультеті Львівського університету та навчав у Станиславівській гімназії (до 1881 року).
Від 1881 року адміністратор парохій в селах Плазів, Краковець, Лютовиська, Олешичі, Березець, Сулимів, Ліски (всюди служив не більше одного року). 1888 року отримав призначення на парохію в с. Подемщина, де перебував аж до смерті 14 лютого 1913 року.

Обеліск на могилі о. Івана Рибачевського, 2011. Фото Анни Шиманської

Похований на сільському цвинтарі.

Подемщина

Подемщина (Підомщина, пол. Podemszczyzna) - село у Любачівському повіті Підкарпатського воєводства Польщі, за 10 кілометрів від польсько-українського кордону. Центр гміни — село Горинець. У 1975—1998 роках належало до Перемиського воєводства. У селі протікає потік Свидниця, притока Солотви.

Село відоме з XVI століття. У жовтні 1672 року, під час польсько-турецької війни, через село проходили війська гетьмана Собєського.