Подемщина

Подемщина (Підомщина, пол. Podemszczyzna) - село у Любачівському повіті Підкарпатського воєводства Польщі, за 10 кілометрів від польсько-українського кордону. Центр гміни — село Горинець. У 1975—1998 роках належало до Перемиського воєводства. У селі протікає потік Свидниця, притока Солотви.

Село відоме з XVI століття. У жовтні 1672 року, під час польсько-турецької війни, через село проходили війська гетьмана Собєського.
В селі діє приватний заклад для догляду за невиліковно хворими людьми "Ostoja".

Згідно з даними Володимира Кубійовича, станом на 1 січня 1939 року у селі мешкало 1000 осіб, з них 760 українців, 40 поляків, близько 130 українців латинського обряду, 70 євреїв.

У вересні 1944 р. село було спалене польсько-большевицькими каральними загонами. Згоріло 92 господарства, церква, розстріляно 23 особи, серед них останнього пароха села о. Володимира Кміцикевича. Люди, яким вдалося врятуватися, пережили зиму на присілках і у землянках. У 1945 році українське населення Подемщини виїхало до УРСР в рамках т.зв. "обміну населенням" між Польщею і СРСР.

Пам’ятки
У південній частині села було розташовано палац у класицистичному стилі (XIX ст.). Останніми власниками палацу була родина Трафасів (у церковному шематизмі 1936 року опікункою церкви в Подемщині названо дідичку Ядвигу з Карловських Трафас). Палац зруйновано під час Другої світової війни.

Дерев’яна церква Покрова Пресвятої Богородиці була збудована близько 1596 року, проіснувала до 1882 року. У 1881—1882 роках збудовано нову дерев’яну церкву з тією ж назвою; спалена 1944 року. Збереглися мурована дзвіниця. і старий цвинтар (станом на початок 1990-х років збережено 31 надгробний хрест, найстарший — 1853 р.).

На північній околиці села, тепер серед лісу, є т. зв. новий цвинтар (поховання від кінця XIX до середини XX століття). Збережені на цвинтарі надгробки виконано майстрами Бруснівської каменярської школи. Серед інших поховань збереглися могили парохів села о. Івана Рибачевського (1845—1913) та о. Василя Курилла. Є свідчення, що поряд з могилою о. Василя Курилла таємно поховано о. Володимира Кміцикевича, який був вбитий під час нападу большевицьких загонів. У 2011 р. табір-експедиція «Вирій» провів відновлювальні роботи на цвинтарі в Подемщині. Цвинтар внесено до державного реєстру пам’яток (реєстраційний номер A-394 від 29.12.1990).

На околиці села, недалеко третього, "холерного" цвинтаря, зберігся бункер оборонної "лінії Молотова".

Джерела

1. Блажейовський Дмитро. Історичний шематизм Перемиської єпархії з включенням Апостольської адміністрації Лемківщини (1828—1939). — Львів: Каменяр, 1995. — с. 377.
2. Володимир Кубійович. Етнографічна карта південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939. — Мюнхен: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1983.
3. Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce / zebr., oprac. A. Saładiak. - Warszawa: Burchard Edition, 1993. - 510 s.: map.
4. http://www.sobieski.lubaczow.com.pl/szlak_horyniecki/podemszczyzna.
5. Інформація про українські села Закерзоння та їх мешканців, що постраждали в результаті польських нападів // ГДА СБУ — Ф. 62. — Спр. 4. — Т. 32; режим електронного доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/11624/.
6. Ліщинська О. Поляки і совєтські енкаведисти село спалили і вбили близько 40 людей // Вісник Любачівщини №17, Львів – 2009.
7. Шематизм греко-католицького духовенства злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1936. — Перемишль, 1936. — с. 125.