Поховані на цвинтарі в Сухій Волі

2015 року табір «Вирій» почав працю на цвинтарі с. Суха Воля.
Для початку треба було розчистити територію цвинтаря від сміття, самосівів і паростей ожини. Значну допомогу нам надали юридичні власники пам'ятки — Олешицьке надлісництво.

Частина цвинтаря, вигляд згори. Фото Софії Ракус

Команда реставраторів під керівництвом Романа Колодія протягом тижня працювала над кількома надгробками. Інші учасники експедиції насухо вичищали хрести, які не були в аварійному стані, від моху і бруду. Ті об'єкти, які лежали на землі і ильно кришилися, намагалися поки що обминати.
В результаті ми отримали більш-менш розчищену частину цвинтаря зліва від головної стежки і в останній день робіт провели інвентаризацію надгробків.

Вчителі з Сухої Волі Дмитро і Катря Василькевичі

Дмитро Василькевич народився 9 жовтня 1883 року в с. Бушковички біля Перемишля.
Від 1906 року вчителював в однокласній школі у Соснині коло Нового Села. Від 1908 до 1939 року працював вчителем, а згодом управителем україномовної народної школи в с. Суха Воля.
На початках школа у Сухій Волі була однокласна і не мала власного приміщення, тому праця велася по принагідних стодолах. Згодом побудовано шкільний будинок, і перед 1939 роком школа вже мала 4 класи.
Заснував у селі читальню Просвіти й став першим її головою. Провадив аматорський гурток, був головою місцевої кооперативи, засновником «Каси Стефчика» і членом громадської ради села.
Помер у м. Герміне біля Пітсбурга у Пенсильванії, США, 28 жовтня 1972 р.

Інформація про українські села Закерзоння та їх мешканців, що постраждали в результаті польських нападів: уривок про Суху Волю

[16]

Суха Воля:

4.ІХ.1944 р. МО з Залісся спалила одне господарство – Буячка Івана.

    10.ІХ.1944 р. большевицькі спецвідділи на донос поляків з Залісся, що с. Суха Воля бандерівське і дає харчі повстанцям до ліса, перевели облаву на ліс  а відтак на село. Під час акції вбили 3 мужчин, які втікали до ліса:

1. Бучко Іван – 33 років життя

2. Козак Іван – 35 - - -

3. Наводило Юліян – 32 ----

Спалили 16 господарств (Козак Степан, Королик Юрій, Буячок Андрій, Космак Олекса, Бориско Іван, Городний Теодор, Карашівський Дмитро, Васик Микола, Кебало Дмитро, Буячок Марія, Філь Степан, Шумська Марія, Вергун Параскевія, Тучик Василь, Кебало Іван, Кураш Василь).

28. ХІ. 1944 р. нквд в числі 10 чол. арештували, відтак вбили сел. Госько Андрія – 45 років життя.

18.ХІІ. 1944 р. МО з Залісся в числі 20 чоловік забрала в селі 50 штук свиней.

19.1. 1945 р. МО з Любачева, Олешич і Залісся в числі 60 чол. перевела грабункову акцію на село. Тоді постягали кожухи з людей, які повиходили з церкви і здемолювали церкву, ніби шукаючи на зброю.  

Село Суха Воля. Коротка історична довідка

Село Суха Воля було розташоване за 11 кілометрів від повітового міста Любачева, на південь від містечка Олешичі.

Село закладене Синявськими на початку XVII століття. На зорі свого існування перетерпіло татарські набіги, після чого залишилися три насипані кургани.

У 1687 році Адам Микола Синявський, тодішній львівський і рогатинський староста, заклав дерев’яну церкву, яка проіснувала до 1830-х років. Нову дерев’яну парохіяльну церкву Введення в Храм Пресвятої Богородиці збудовано 1838, відновлено 1903 року.

Диск Христини Соловій «Жива вода»

До складу платівки потрапило 12 композицій – дві з яких написала Христина, інші десять – українські народні в авторській адаптації Святослава Вакарчука.

У прес-службі співачки зазначають, що записати альбом народних, зокрема лемківських пісень, було давньою мрією Христини. За початковим задумом дебютна платівка молодої співачки мала складатися виключно з них.

Христина Соловій, співачка: «Пісня «Под Облачком» стала символом моєї любові до Лемківщини. Саме почувши її, мама розповіла мені про наше лемківське походження, про людей з дивними звичаями і такою милою, місцями чудною, говіркою. Багато із тих людей мені не вдалося знати живими. Але я завжди можу відтворити в уяві їхні образи, що мені тоді навіяла ця пісня – чи не найдорожча для мене пісня-портал і нерозривний містичний зв’язок з моїм корінням».

Гамерицький край

Як ішов я вчора гвечор

Більше

Публікація про табір в газеті "Аудиторія"

Щотижневик газети "Аудиторія" (Львівська політехніка) окрім знаного вже тексту комендантки Христини Дубницької розмістив у статті "На рідні землі — разом з «Вирієм»" ще два відгуки.

Роман Колодій, учасник табору «Вирій», випускник ІАРХ:«У мене хронічна любов до «Вирію»

У «Вирій» мене «занесло» вже вп’яте. Що нового? Ніби й нічого такого, все «за сценарієм»: один тиждень – праця на цвинтарі, а другий – мандрівка українськими етнічними землями за кордоном. Та все ж, кожен «Вирій» є по-своєму особливий. Нові учасники, кожен із яких цікавий, нова місцевість. Окрім всього, цього року я керував реставраційними роботами на цвинтарі. На жаль, був лише доки працювали на цвинтарі, а потім мусив повернутися у Львів. Долучався і планую надалі продовжувати роботу спільно із «вирійцями». В мене розвивається «хронічна» любов, своєрідна залежність від «Вирію». Шкода що це триває лише два тижні на рік.