Щотижневик газети "Аудиторія" (Львівська політехніка) окрім знаного вже тексту комендантки Христини Дубницької розмістив у статті "На рідні землі — разом з «Вирієм»" ще два відгуки.
Роман Колодій, учасник табору «Вирій», випускник ІАРХ:«У мене хронічна любов до «Вирію»
У «Вирій» мене «занесло» вже вп’яте. Що нового? Ніби й нічого такого, все «за сценарієм»: один тиждень – праця на цвинтарі, а другий – мандрівка українськими етнічними землями за кордоном. Та все ж, кожен «Вирій» є по-своєму особливий. Нові учасники, кожен із яких цікавий, нова місцевість. Окрім всього, цього року я керував реставраційними роботами на цвинтарі. На жаль, був лише доки працювали на цвинтарі, а потім мусив повернутися у Львів. Долучався і планую надалі продовжувати роботу спільно із «вирійцями». В мене розвивається «хронічна» любов, своєрідна залежність від «Вирію». Шкода що це триває лише два тижні на рік.
Анастасія Янків, учасниця табору «Вирій», четвертокурсниця ІАРХ:«Продовжу досліджувати, відроджувати та творити українське»
Для мене цьогорічне таборування з «Вирієм» було вперше. Я поєднувала приємне з корисним, реставрацію із мандрівкою, відпочинок із пізнанням. Ще більше закохалась в Україну та її культуру; пізнала історію Закерзоння через спілкування із свідками операції «Вісла». Доклала зусиль до відновлення цвинтарю у с. Суха Воля.
Кульмінацією експедиції для мене було завершення першої – реставраційної частини: опівночі на цвинтарі засвітили свічки усі ті, хто робив добру справу. Це своєрідна подяка за працю, здавалося, що самі предки, душі померлих дякують, що про них пам’ятають. Не менш пізнавальною була мандрівка етнічними землями України. Дякую усім, хто вклав душу в ідею проведення та реалізацію цього табору-експедиції. Мене ця поїздка зарядила натхненням, додала досвіду та подарувала більше любові до рідного. Маю непереборне бажання пізнавати, досліджувати, відроджувати та творити українське.
Немає коментарів:
Дописати коментар