Про реставраційні будні, життя українців у Польщі, їхні пріоритети та збереження національних рис, про стан українських церков на тамтешній території «Вголосу» розповідає комендант табору Христина Дубницька.
Христю, чому обрали саме цвинтар у Сухій Волі?
Ми організували три поїздки, під час яких шукали об’єкт. На відміну від попередніх років, не було конкретного цвинтаря, який нас просили б відреставрувати, тому ми вирішили самостійно знайти місце таборування.
На Закерзонні є дуже багато закинутих кладовищ – так склалось історично. Українців виселили, тому історія застигла в камені. Останні поховання на таких цвинтарях датовано 40-ми роками минулого століття.
Ми починали з того, що ознайомлювалися з довоєнними картами 1930-х років, на яких позначено цвинтарі, та порівнювали їх із сучасними мапами. Якщо кладовища не було позначено на сучасних картах, це означало, що вони десь там можуть бути і власне закинуті, бо про них ніде не записано.
Цвинтар у Сухій Волі ми обрали випадково. Побачивши відео закинутого кладовища на польському сайті, вирушили на пошуки. Спершу знайшли місце, де колись була церква. Тепер там є лише хрест від бані. Не знайшовши біля церкви цвинтаря, подумали, що його, як і церкву, зруйнували. Але в той момент, коли ми вже хотіли покидати місце, з лісової дороги виїхала машина. Водій розповів нам, що кладовище далі – в лісі.
Цвинтар був справді занедбаний, там не було жодних вказівників, нічого, що інформувало б про його існування, проте був огороджений. Невдовзі ми дізналися, що в 1990-х роках туди приїжджали переселенці та за ним доглядали. Але тепер його потрібно відновити.
Власне на місці ми вирішили, що цей об’єкт потребує нашої роботи, й одразу поїхали домовлялись із владою, щоб нам дозволили відновити цвинтар.
Як польська влада відреагувала на цю ініціативу?
Бургомістр прийняв нас дуже гарно. Оскільки цвинтар, який ми мали намір реставрувати, належить до лісництва в містечку Олешичі, неподалік Сухої Волі, і ця територія не є в межах відповідальності бургомістра, він сказав, куди звернутися. Бургомістр усіляко нам сприяв, навіть допоміг з пошуком місця проживання для учасників.
Щодо лісництва, то там нашу ініціативу сприйняли цілком нормально. Нас проконсультували з питань безпеки, як працювати зі старими деревами і надгробками, щоб ніхто не покалічився. Також допомагали з технікою.
Скільки часу тривали реставраційні роботи?
Реставраційні роботи тривали 5 днів під керівництвом випускника кафедри реставрації Національного університету «Львівська політехніка» Романа Колодія – кваліфікованого реставратора, який був учасником табору вже 5-й раз.
Роботу поділили на кілька частин, вона була пов’язана не лише з реставрацією. На об’єкті ми також розчищали цвинтар від сухих гілок і молодих дерев, які руйнували надгробки.
Знаю, що з вами зв’язувалися люди, чиїх родичів поховано на цвинтарі в Сухій Волі.
Під час табору ми сконтактувалися з Тарасом Козелком, який, побачивши в соцмережах світлину з нашими реставраційними буднями в Сухій Волі, написав, що там поховано його предків. Саме з цього села походять його бабуся з дідусем. Прізвище Козелко – одне з тих, яке домінували на надгробках. Ми отримували повідомлення від людей, які впізнали цвинтар, бо там поховано їхніх родичів. Ця небайдужість молоді була дуже приємною для нас.
Людей із Сухої Волі переселили переважно в Гусятинський район на Тернопільщині. У майбутньому плануємо поїхати туди й поспілкуватись із ними, щоб поділитися тим, що дізналися під час табору.
Чи вдалося поспілкуватися з українцями, які залишилися жити в Польщі? Що вони розповідають про своє життя?
Так, ми маємо друзів серед українців у Польщі, які приїздять на «Вирій» і з якими щоразу бачимося, коли перетинаємо з експедицією кордон. Від них ми дізналися, що для українців у Польщі дуже важливою є єдність.
Молодь організовує різноманітні культурні заходи, свята, на які з’їжджаються українці з різних міст Польщі. Це дає можливість знайомитися, товаришувати. Наші друзі, які живуть у Польщі, постійно підкреслюють, що є українцями і хочуть одружуватися тільки з українцями. Вони проти асиміляції.
Вони не забувають рідну мову, спілкуються нею і творять середовища. Дуже добре знають українські пісні, нам є в них чого повчитися.
Окрім реставраційної частини, була ще мандрівна, розкажи, будь ласка, про неї.
Цьогоріч учасники мали можливість побувати на Любачівщині, Перемищині, на Західній Бойківщині та Лемківщині. Важливою частиною є мандрівка в гори. Цього року ми піднялися на полонину Ветлинську (Західна Бойківщина), з якої видно кордони між трьома державами: Україною, Словаччиною та Польщею.
На відміну від Українських Бескидів, де між горами проглядаються села, на території Польщі сіл немає, адже українців звідти виселили.
Мандруючи, ми відвідали кілька церков, які зараховано до спадщини ЮНЕСКО, – це храми в селах Квятонь, Туринськ, Смільник та Хотинець. На свято Спаса були на Лемківщині. Побували в селі Новиця, звідки походив Антонич, де відвідали літургію.
Учасники мали змогу побачити, скільки парафіян є у церкві, якого вони віку, поспілкуватися з жителями села. Здебільшого це старші люди і їх небагато, але нам було приємно почути українську мову і побувати на українській літургії.
Яким є стан українських церков на Закерзонні?
Українців вивезли з тих теренів і за ними не було кому дивитися. Внаслідок різних обставин хтось повертався, і тоді за парафією було кому пильнувати. Частина церков у занедбаному стані, деякі перероблено під костели, іншими опікуються греко-католики. Давати оцінку загалом складно, адже це залежить від регіону та людей, чи вони там проживають і можуть доглядати святиню.
Які моменти мандрівки ти б відзначила?
У нас було кілька учасників, які мають коріння на Закерзонні. Це було дуже гарним відкриттям для них – побувати в селах, де народилися їхні бабусі та дідусі. Приємно було бачити захоплення в їхніх очах, радість, що змогли там побувати, бо досі лише чули від своїх рідних про ці місця.
Чи маєте вже плани на наступний рік?
Очевидно, ще буде потрібно завершити роботу на цвинтарі в Сухій Волі. Ми розчистили кладовище, поставили вказівник, тепер його видно з дороги. У майбутньому плануємо завершити реставраційні та інвентаризаційні роботи. Також у планах є відвідати Підляшшя, де ми ще не були.
І на завершення, як ти як комендант підсумувала б роботу цьогорічного «Вирію»?
Команда організаторів та учасників була злагоджена. Було відчутно гармонію у спілкуванні між людьми, це приносило неабияке задоволення. Люди були віддані справі, розуміли значення того, що ми робимо, і все вийшло дуже добре. За цю атмосферу щодня я безмежно вдячна кожному, хто до нас приєднався!
Роксолана Савчин, «Вголос»
Немає коментарів:
Дописати коментар