Така стаття вийшла про "Вирій" 2015 року на "Музейному просторі".
На території сучасної Польщі нерідко можна побачити чимало закинутих та занедбаних старих цвинтарів, церков, придорожніх хрестів посеред поля чи лісу. Історія немов зупинилася, закарбувалася в написах на камені. Минуло більш ніж півстоліття, з дороги не видно пишних садів, не галасують діти на вулиці, не чути дзвонів, які б закликали на недільну службу.
Село Суха Воля було розташоване серед мальовничих лісів за 11 км від повітового міста Любачева. Воно було закладене магнатами Синявськими на початку XVII ст. За переписом 1938 р. тут було 2003 українці греко-католицького віросповідання, дві мішані польсько-українські родини, одна родина євреїв і одна німців. Було це типове українське село, в якому зберігалися давні українські звичаї і традиції від найдавніших часів.
Від серпня 1944 року почався терор місцевого населення з боку поляків: грабунки, підпали,вбивства. У серпні 1945 року село було оточене польським військом, мешканцям оголошено, що всі мають виїжджати до УРСР. Довелося спакувати пожитки на відводи, залишити обжиті місця та їхати на залізничну станцію в Олешичі. Однак вагонів на схід не було, і селяни тижнями чекали на станції під голим небом, потерпаючи від негоди і грабунків з боку польських боївок. Щойно наприкінці листопада 1945 року люди прибули на Тернопільщину.
