пʼятниця, 16 жовтня 2015 р.

Село Суха Воля. Коротка історична довідка

Село Суха Воля було розташоване за 11 кілометрів від повітового міста Любачева, на південь від містечка Олешичі.

Село закладене Синявськими на початку XVII століття. На зорі свого існування перетерпіло татарські набіги, після чого залишилися три насипані кургани.

У 1687 році Адам Микола Синявський, тодішній львівський і рогатинський староста, заклав дерев’яну церкву, яка проіснувала до 1830-х років. Нову дерев’яну парохіяльну церкву Введення в Храм Пресвятої Богородиці збудовано 1838, відновлено 1903 року.

У 1785 році село займало територію 30,58 кв. км. У Сухій Волі мешкало 810 українців, 50 латинників, 20 євреїв. У різні часи парох Сухої Волі обслуговував також навколишні села і хутори: Боркове, Гамарня, Ігнати, Ялина, Козаки, Онишки, Соліли і Закіпці.

У 1920—30-х роках в селі активно діяла читальня Просвіти (голова — Петро Бучко), яка організовувала вистави на Різдвяні свята, колядування і щедрування, концерти на Шевченківські дні, вистави на Великдень і на храмове свято, фестини влітку і обжинки восени, свято св. Миколая. Відбувалися курси крою і шиття, вишивання, кулінарії для молоді. Діяла кооператива «Згода» і філія товариства «Сільський господар». Сільські діти навчалися українською мовою в народній школі, яка спочатку мала 2 класи, а згодом, після вимурування шкільного будинку, стала 4-класною. Викладали директор Дмитро Василькевич і його дружина Катерина.

Фото: Вісник Любачівщини №7

За даними церковних шематизмів, станом на 1938 р. парохія обслуговувала 2003 греко-католиків. В межах села мешкало 125 латинників (поляків і полонізованих українців), 35 юдеїв і 4 меноніти (протестанська течія, що була поширена в Голандії і Німеччині).

За даними Володимира Кубійовича, до початку Другої світової війни у селі було 1870 мешканців, з них 1690 українців, 80 українців-латинників, 10 поляків, 50 польських колоністів, 35 євреїв, 5 німців.

Відомо, що в Сухій Волі померли парохи о. Андрій Боруцький (1831), о. Семен Дудрович (1887), о. Костянтин Павловський (1917).

У вересні 1939 року село на 2 тижні зайняли німці, а згодом на їхнє місце прийшли радянські війська. Недалеко від села прокладено новий кордон. У приміщення школи вселено військовий гарнізон. Родина Генріха Шмідта виїхала в Німеччину; в січні 1940 року три родини вивезено на Сибір. Принаймні дві особи арештовано НКВД.

У 1942 р. селяни під проводом ОУН насипали памятний курган на честь визволення від большевиків.

На зламі 1943 і 1944 років в Баронських лісах біля Нароля активізувалися боївки Армії Крайової і почали нападати на українські села. Для захисту населення створюються кущові відділи самооборони.

Від серпня 1944 р. почався терор місцевого населення. У серпні 1945 року село було оточено польським військом і всіх українців вимушено до переселення. Селяни опинилися просто неба на залізничній станції в Олешичах (т.зв. Олешицьке українське ґетто) і змушені були очікувати на евакуаційні вагони, терплячи знущання і грабунки. 15.09.1945 загони УПА під командою Залізняка здійснили напад на станцію і розбили радянський гарнізон. Селяни роз’їхалися по старих домівках. Через декілька днів військо примусило всіх повернутися на станцію, і далі люди вже у вагонах очікували на виїзд до УРСР. Наприкінці листопада транспорт прибув на Тернопільщину, де людей розселили переважно в Гусятинському районі.

Старший брат церковного староства Григорій Буячок привіз в Україну частину церковного майна, в тому числі й два дзвони, пізніше встановлені на дзвіниці с. Васильківці на Гусятинщині.


Джерела
Кархут Роман. Польща допомагала німцям і росіянам нищити українців // Вісник Любачівщини №7, Львів – 2002.

Блажейовський Дмитро. Історичний шематизм Перемиської єпархії з включенням Апостольської адміністрації Лемківщини (1828—1939). — Львів: Каменяр, 1995.

Володимир Кубійович. Етнографічна карта південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939. — Мюнхен: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1983.

Інформація про українські села Закерзоння та їх мешканців, що постраждали в результаті польських нападів // ГДА СБУ — Ф. 62. — Спр. 4. — Т. 32; режим електронного доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/11624/.

Прах Б. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської Адміністрації Лемківщини. — т. 1. — Львів: Видавництво УКУ, 2015.