о. Северин Метелля

(1863—1936)
Священик УГКЦ, громадський і політичний діяч.
Народився 20 вересня 1863 р. в с. Яричеві в сім’ї священика. Рід Метеллі на території Польщі започаткували два брати-архітектори, які прибули з Рима в другій половині 18 ст.

Портрет о. Северина Метеллі. Фото Ольги Свідзинської

Після закінчення гімназії 1883 р. навчався у Львівській та Перемиській духовних семінаріях.
Отримав єрейські свячення 1887 р. і працював адміністратором у Синявці, Сяноці, Острові. У 1890—1893 р. був сотрудником на парохії м. Любачева, 1893—1898 — у с. Краковець. У 1898 р. отримав парохію в Люблинці Новомі і Старому, де провів решту свого життя.
Заохочував молодь до науки, твердо та послідовно боровся проти пияцтва, був організатором численних доповідей, концертів та різних культурних імпрез.

Фото Мар’яни Юрків

Посол до Австрійського сейму у Відні (1911—1912), віце-маршалок повітової ради, член повітової шкільної ради, шкільний інспектор. Ініціатор заснування філії товариства «Просвіта» в Чесанові, її голова у 1907—1935 рр. Засновник і керівник позичкової каси в Люблинці, яка мала обороти близько 100 тис. корон, що становило половину оборотів цілого повіту. За його ініціативою у 1908 р. вимурувано простору церкву Преображення Господнього в Новому Люблинці, а у 1927 р. — церкву у Старому Люблинці. Викладав релігію, історію, літературу і культуру в люблінецькій школі. Був також радником єпископської констисторії у Перемишлі і багатолітним чесанівським деканом.
Помер 12 жовтня 1936 р., похований на цвинтарі у Люблинці Новому.

Панахида на могилі о. Северина Метеллі в Люблинці Новому, 2013. Фото Ольги Свідзинської

Син о. Северина Степан був також священиком і служив у церквах сіл Гирова (1928—30), Купець (1930—37) та Горинець.
Спроба накреслення родоводу о. Северина Метеллі.

Нащадки о. Северина (в центрі) з вирійчанами, Люблинець Новий, 2013. Фото Роксоляни Швайки

Джерела:

Блажейовський Дмитро. Історичний шематизм Перемиської єпархії з включенням Апостольської адміністрації Лемківщини (1828—1939). — Львів: Каменяр, 1995.

Автор тексту статті: Ольга Свідзинська
Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії.