Український іконостас

Михайло Скоп

Традиційна схема українського іконостасу утворювалась поступово, на кожному етапі виробляючи свої оригінальні риси, не характерні в інших країнах. Проте остаточно вона утвердилась у XVII ст. І хоча досить часто зустрічаємо певні зміни і доповнення, проте в українських іконостасах явно проглядається тяглість чіткої іконописної традиції. До слова, розглядаючи давні пам'ятки, слід зауважити, що дуже часто окремі частини іконостасу малювались різними майстрами і в різні періоди, ікони могли спалюватись, замінятись на нові, а також перемальовуватись. Тому не рідко зустрічаємо певні невідповідності. Тут представлено найбільш відповідні традиційній схемі іконостаси XVII-XX ст.

Схема традиційного українського іконостасу, створена на основі пам'яток 17-18 ст. Автор - Михайло Скоп

1. Цокольний ряд 

Основа і найстарша еволюційна ланка іконостасу походить від ранньохристиянської вівтарної перегородки. В українському іконописі XI-XIII ст. за візантійським звичаєм утворювалась із шиферних або мармурових блоків із декоративними або сюжетними рельєфами. У XV-XVI ст їх звично заміняла драпірована тканина, що символізувала завісу Старозавітного Храму. У XVII ст. на цокольному ряді зображались візерунки, а згодом – ікони. Зазвичай - змістове доповнення другого ряду. Так, під зображенням Миколая зустрічаються сцени перенесення мощів Чудотворця, під Богородицею - Антоній і Теодосій Печерські, бо ж Вона - покровителька Києво-Печерської лаври; а під Христом - Петро і Павло як найбільші учні Ісуса). Ще зустрічаються сцени Старого Заповіту та зображення Онуфрія Великого. Проте такі сюжети поширені з XVIII ст.

Львів, ц. св. Онуфрія. Модест Сосенко, 1909

2. Намісний ряд

По сторонах від центру (царських врат) бачимо ікони Богородиці з Дитям та Христа Пантократора. На крайній ліворуч найчастіше зображається Миколай Чудотворець. Іноді зустрічаються інші сюжети. Крайня праворуч – образ святого, якому присвячений храм.

Царські та дияконські двері.
На дияконських дверях зазвичай зображаються Михаїл (ліворуч) і Гавриїл (праворуч), первосвященики Мельхисадек та Аарон або Отці Церкви. Ще один варіант - Лаврентій та Стефан - архидиякони. Також вищезгадані святі можуть малюватись на одвірках дияконських дверей, тоді Отці Церкви розміщуються переважно на одвірках царських врат. Крім того, на них можуть зображатись Косма і Дем’ян або Дмитрій і Юрій. На верхах одвірків зустрічаються херувими, Еммануїл, Христос Пантократор, Богородиця Знамення та ін.
Царські врата - еволюційне продовження старозавітньої завіси. На відміну від дияконських, куди може зайти будь-який охрещений чоловік, крізь царські може проходити лише священнослужитель. Найчастіше вони прикрашені різьбою у вигляді виноградних пагонів, на яких бачимо шість медальйонів - на чотирьох із них євангелисти, а на верхніх - Благовіщення. Інколи в самому низу бачимо лежачу фігуру - це Єсей, з чийого лона виростає родове древо Ісуса. Тому ж на вершині врат бачимо хрест.

Гораєць. ц. Різдва Богородиці. Іконостас серед. 17-18 ст. Сучасна територія Польщі. Фото Романа Барабаха

3. П’ятдесятничний ряд

Увійшов в український іконостас у середині XVII ст. і мав велику популярність до середини XVIII ст. Тут зображено сюжети, що читаються у період П’ятдесятниці. Зокрема:
«Явлення Ісуса жонам-мироносицям», «Дорога на Емаус», «Увірування Хоми», «Ісус явився Марії Магдалині в образі садівника», «Зцілення розслабленого на Силоамській купелі», «Зцілення сліпонародженого», «Христос і Самарянка», «Явлення Христа Петру Олександрійському».
Посередині розміщено образ Спаса Нерукотворного. У XV ст. він ставився по центрі Празникового ряду над Царськими воротами (як пригадування легенди про Манділіон, згідно з якою Спаса Нерукотворного було розміщено над головними воротами міста Едеси). У XVI ст. Спаса розміщували нижче, а на його місці ставилась Тайна Вечеря. Іноді Спас Нерукотворний малюється над дияконськими вратами.

Перемишль, ц. Різдва Івана Хрестителя, 2 пол 17 ст. (Первісно — іконостас церкви в Любачеві; справа і зліва додані ікони, щоб допасувати іконостас до нового храму). Сучасна територія Польщі

4. Празниковий ряд 

Дванадцять найбільших християнських свят. Зокрема:
«Різдво Богородиці», «Введення в Храм», «Благовіщення», «Різдво», «Стрітення», «Хрещення», «Преображення», «В’їзд в Єрусалим», «Воскресіння» або «Зішестя в Ад», «Вознесіння», «Зішестя Святого Духа», «Успіння Богородиці». Іноді додаються інші сюжети.
Зазвичай вони розміщені або в хронологічному порядку (поч. від Різдва Богородиці і до Успіння), або за церковним календарем.

Хотинець, поч 17 - 2 пол 18 ст. Сучасна територія Польщі

5. Моління

(гр. Деісіс). Посередині Христос Вседержитель на троні. Біля нього стоять Михаїл, Гавриїл, Богородиця та Іван Хреститель. До 16 ст. за ними стояли представники різних святих чинів – апостоли, мученики, пророки, пустельники... Згодом замість них почали зображати дванадцять апостолів: Петро, Павло, Матвій, Марко, Лука, Іван, Андрій, Яків, Симон, Варфоломій, Хома, Пилип. Цікаво, що апостоли, які традиційно входять до Моління, не повністю відповідають списку дванадцяти учнів Ісуса у Євангелії. Зокрема, не зображаються Юда Тадей, Яків Алафей, а також Юда Іскаріот (який зрадив Ісуса і якого замінив Маттій - не плутати з Матвієм).

Радруж. Іконостас 16-18 ст., сучасна територія Польщі

6. Пророчий ряд

Дванадцять старозавітних пророків у круглих медальйонах тримають картуші із пророцтвами. Усі вони звернені до центрального – Богородиці Знамення. Це образ, що відповідає старозавітній Неопалимій Купині, яка мала в собі Божий вогонь та не згорала. Пророки вихваляють Пречисту, звіщаючи про скорий прихід Месії.

Квятонь, школа товариства "Ризниця", кін 19 ст. Сучасна територія Польщі

7. Розп’яття

Над усім височить хрест із розіп'ятим Ісусом. Бо ж найвищим за все в храмі є жертва Христа. Це може бути як прямокутна ікона, так і вирізані по формі фігури. Окрім самого розп’яття бачимо фігури Святих жон (Марія Магдалина, Богородиця, іноді ще й Марія Клеопова), а з протилежного боку - Івана Богослова та сотника Лонгина. Згідно з Г. Друзюк, таким фігурним іконам перевага надавалась тоді, коли за іконостасом була не стіна, а вільний простір. Внаслідок цього фігури виглядали на зразок скульптур.

Львів, ц. бл. Климентія Шептицького. Серед. 18 ст. 

Традиційно українські іконостаси пишно оздоблювались віртуозною рослинною різьбою, про майстерність і різноманітність якої читайте в книзі "Українська декоративна різьба" М. Драгана.

http://icon.org.ua/gallery/
ФБ група "Український іконопис та іконографія"