Польські села, позначені українською “печаткою”

Лідія Мідик

Цього року вже усьоме відбувся на землях Закерзоння табір-експедиція “Вирій”, учасники якого відновлюють українські сакральні об’єкти в сучасній Польщі.

Фото Олі Подгорнової

Якщо ви живете у Львові й час до часу ходите центром міста поміж натовпами туристів, то, мабуть, зауважили, що найбільше до галицької столиці люблять приїздити поляки. І це логічно: вони дуже цікавляться власною історією, а що ми з нашими найближчими західними сусідами століттями жили на пограниччі, то й точки перетину наших історій ділимо чи не навпіл… Поляки мають час і кошти, щоб пам’ятки своєї історії, розкидані за межами власного кордону, оглядати, знати, відновлювати. А ми? Чи тільки брак коштів та кордони перешкоджають нам цікавитися історичними пам’ятками свого народу, дбати про них тут і там – за так званою лінією Керзона (сучасний кордон між Україною та Польщею, який з різними поправками був запропонований англійським міністром закордонних справ Джорджем Керзоном ще у 1919 році, як демаркаційна лінія між Польщею та радянською Росією. – “Пошта”)… На жаль, коли поміж собою говоримо про своє за кордоном, то робимо це дуже невпевнено, непереконливо, і доказами правлять лише фрази десь-почуті-десь-прочитані про акцію “Вісла” або храм у візантійському стилі, який тулиться, наче чужий, в центрі Любачева, Томашева, Ярослава, Перемишля чи Лежайська і про який з подивом переказують один одному: “Та то наша церква!?” – “мрувкі” – власники карток малого прикордонного руху, які мають в тих містечках свій фінансовий інтерес…

Дані люстрації королівських земель 1565 року — село Брусно

Любачівське староство
Брусно


Брусно село, що лежить над потоком Брусєнка, помістя велике, має полів безмірних (непомірних) досить. В тому селі осілих селян є чимало, на десяти, як вони називають, дворищах, де їх сидить по кілька на одному дворищі, з чого жодного щорічного чиншу не дають, тільки подимного з кожного по 3 гр., а нового чиншу або за роботу, дають з тих же десяти дворищ по гривні; все це становить 17 зл. А імена їхні є: Тимко Іваськович, Савка гірник, Стецько гірник, Юрко Петрасович з братами, Антон Гічкович, Власин Окхнович, Яцко Пухала з Іваськом Приймою з одного, Ватян з Шимком, Іван князик liber (вільний) від чиншу racione (списку) послуг, Гриць Зімноход сам.
Загородники в Брусні: загородники, яких є 13, мають поле в городі, дають подимного по 3 гроші, але поля мають нерівні (неоднакові), тому новий чинш, або робітне, платять по-різному, як при кожному написано.

Великий Четвер — Тайна Вечеря

Ти, Чоловіколюбче, відкрив велику тайну свого воплочення, бувши на вечері з своїми учнями, і сказав їм: Їжте з вірою хліб життєдайний — це є Тіло моє, і пийте Кров, пролиту з мого проколеного боку.

З Канону утрені у Великий Четвер

Ікона Тайної Вечері з іконостасу церкви с. Гораєць (XVII ст.), Любачівський повіт, Польща. Фото Юрка Гладкого, 2015

Ікона Різдва Христового

Ікона Різдва Христового з іконостасу церкви Преображення Господнього в с. Новий Люблинець, побудованої стараннями о. Северина Метеллі 1908 р.

Різдво Христове. Фото О. Свідзинської, 2013

Деякі ікони на цьому іконостасі виконав майстер Олекса Скруток (1911—1912 рр.), що він засвідчив власним підписом.

Суха Воля на картах різних століть

Село Суха Воля — один з багатьох населених пунктів Закерзоння, що внаслідок депортацій українського населення у 1940-х роках перестали існувати. Хоч сьогодні на карті можна знайти поселення під назвою "Sucha Wola", воно розташоване на 2 км північніше колишнього українського села, в місці, де після Другої світової війни уряд радянської Польщі заклав "колгосп" (ПГР).

Пропонуємо простежити історію села за допомогою карт XVIII — XX століть.

Військово-топографічна карта Галичини, 1779—1783 рр. Мірило: 1:28800. Джерело: http://mapire.eu/en/map/collection/firstsurvey/?zoom=14&lat=50.12198&lon=23.01679

Дерев’яна огорожа на цвинтарі в Сухій Волі

На цвинтарі в Сухій Волі, окрім кам'яних надгробків Бруснівської каменярської школи, є доволі багато цікавих дерев'яних об'єктів. 

Один з них — огорожа поховання, єдина у своєму роді. Огорожа була встановлена на другій могилі в першому ряді вліво від стежки. На могилі, правдоподібно, був дерев'яний хрест, який, на жаль, не зберігся (є тільки незначні рештки). 

Загальний вигляд цвинтаря після завершення робіт. Рештки огорожі зліва за хвірткою. Фото: Софія Ракус

Скульптор Григорій Галабурда зі Старого Брусна: уривки з розповіді онуки

Марія Галабурда, Сідней, Австралія

Між учнями Кузневича був мій дід Григорій Галабурда, роджений в 1901 році, і він був одним з несогірших каменярів-скульпторів.

Належав до Комітету будови читальні 1927 року, був дорадником в сільській Раді.

У 1980 роках я багато говорила у своїх радіопрограмах на тему збереження українських церков у Польщі, подавала до преси і зауваги краєзнавця Ричарда Бриковського, який видав книжки фотографій з церков на Лемківщині й про рейди української молоді під проводом др. Мартинюка з Варшави. Ця молодь впорядковувала українські цвинтарі, фотографувала церкви на Лемківщині. До самого пограниччя не дійшли.

Поховані на цвинтарі в Сухій Волі

2015 року табір «Вирій» почав працю на цвинтарі с. Суха Воля.
Для початку треба було розчистити територію цвинтаря від сміття, самосівів і паростей ожини. Значну допомогу нам надали юридичні власники пам'ятки — Олешицьке надлісництво.

Частина цвинтаря, вигляд згори. Фото Софії Ракус

Команда реставраторів під керівництвом Романа Колодія протягом тижня працювала над кількома надгробками. Інші учасники експедиції насухо вичищали хрести, які не були в аварійному стані, від моху і бруду. Ті об'єкти, які лежали на землі і ильно кришилися, намагалися поки що обминати.
В результаті ми отримали більш-менш розчищену частину цвинтаря зліва від головної стежки і в останній день робіт провели інвентаризацію надгробків.

Вчителі з Сухої Волі Дмитро і Катря Василькевичі

Дмитро Василькевич народився 9 жовтня 1883 року в с. Бушковички біля Перемишля.
Від 1906 року вчителював в однокласній школі у Соснині коло Нового Села. Від 1908 до 1939 року працював вчителем, а згодом управителем україномовної народної школи в с. Суха Воля.
На початках школа у Сухій Волі була однокласна і не мала власного приміщення, тому праця велася по принагідних стодолах. Згодом побудовано шкільний будинок, і перед 1939 роком школа вже мала 4 класи.
Заснував у селі читальню Просвіти й став першим її головою. Провадив аматорський гурток, був головою місцевої кооперативи, засновником «Каси Стефчика» і членом громадської ради села.
Помер у м. Герміне біля Пітсбурга у Пенсильванії, США, 28 жовтня 1972 р.

Інформація про українські села Закерзоння та їх мешканців, що постраждали в результаті польських нападів: уривок про Суху Волю

[16]

Суха Воля:

4.ІХ.1944 р. МО з Залісся спалила одне господарство – Буячка Івана.

    10.ІХ.1944 р. большевицькі спецвідділи на донос поляків з Залісся, що с. Суха Воля бандерівське і дає харчі повстанцям до ліса, перевели облаву на ліс  а відтак на село. Під час акції вбили 3 мужчин, які втікали до ліса:

1. Бучко Іван – 33 років життя

2. Козак Іван – 35 - - -

3. Наводило Юліян – 32 ----

Спалили 16 господарств (Козак Степан, Королик Юрій, Буячок Андрій, Космак Олекса, Бориско Іван, Городний Теодор, Карашівський Дмитро, Васик Микола, Кебало Дмитро, Буячок Марія, Філь Степан, Шумська Марія, Вергун Параскевія, Тучик Василь, Кебало Іван, Кураш Василь).

28. ХІ. 1944 р. нквд в числі 10 чол. арештували, відтак вбили сел. Госько Андрія – 45 років життя.

18.ХІІ. 1944 р. МО з Залісся в числі 20 чоловік забрала в селі 50 штук свиней.

19.1. 1945 р. МО з Любачева, Олешич і Залісся в числі 60 чол. перевела грабункову акцію на село. Тоді постягали кожухи з людей, які повиходили з церкви і здемолювали церкву, ніби шукаючи на зброю.  

Село Суха Воля. Коротка історична довідка

Село Суха Воля було розташоване за 11 кілометрів від повітового міста Любачева, на південь від містечка Олешичі.

Село закладене Синявськими на початку XVII століття. На зорі свого існування перетерпіло татарські набіги, після чого залишилися три насипані кургани.

У 1687 році Адам Микола Синявський, тодішній львівський і рогатинський староста, заклав дерев’яну церкву, яка проіснувала до 1830-х років. Нову дерев’яну парохіяльну церкву Введення в Храм Пресвятої Богородиці збудовано 1838, відновлено 1903 року.

Праця на українському цвинтарі с. Суха Воля на Любачівщині

Від 10 серпня в Сухій Волі триває табір-експедиція «Вирій», участь у якій бере молодь з України, Польщі і Чехії. Табір організувало Громадське об’єднання «Вирій» спільно з Пластом, Львівською політехнікою, організацією «Спадщина», Перемиським відділом ОУП. Проведенню робіт сприяє надлісництво в Олешичах, якому належить територія цвинтаря і колишнього села.

Український цвинтар в селі Суха Воля

Загальний вигляд цвинтаря

До початку Другої світової війни у селі Суха Воля проживало 1870 мешканців, в тому числі 1690 українців, 80 українців-латинників, 60 поляків (10 корінних мешканців і 50 колоністів), 35 євреїв, 5 німців (дані Володимира Кубійовича).

Подемщина

Подемщина (Підомщина, пол. Podemszczyzna) - село у Любачівському повіті Підкарпатського воєводства Польщі, за 10 кілометрів від польсько-українського кордону. Центр гміни — село Горинець. У 1975—1998 роках належало до Перемиського воєводства. У селі протікає потік Свидниця, притока Солотви.

Село відоме з XVI століття. У жовтні 1672 року, під час польсько-турецької війни, через село проходили війська гетьмана Собєського.