Різдво Пресвятої Богородиці

Ікона Різдва Пресвятої Богородиці з однойменної церкви с. Хотинець, тепер Ярославський повіт, Польща. Поч. XVII ст.

Величай, душе моя, з неплідної народжену Діву Марію!
Чуже матерям дівство і чудне дівам дітородження. На Тобі, Богородице, обоє довершилося. Тому Тебе ми, всі племена землі, безустанно величаємо.
/Ірмос празника/

Український іконостас

Михайло Скоп

Традиційна схема українського іконостасу утворювалась поступово, на кожному етапі виробляючи свої оригінальні риси, не характерні в інших країнах. Проте остаточно вона утвердилась у XVII ст. І хоча досить часто зустрічаємо певні зміни і доповнення, проте в українських іконостасах явно проглядається тяглість чіткої іконописної традиції. До слова, розглядаючи давні пам'ятки, слід зауважити, що дуже часто окремі частини іконостасу малювались різними майстрами і в різні періоди, ікони могли спалюватись, замінятись на нові, а також перемальовуватись. Тому не рідко зустрічаємо певні невідповідності. Тут представлено найбільш відповідні традиційній схемі іконостаси XVII-XX ст.

Схема традиційного українського іконостасу, створена на основі пам'яток 17-18 ст. Автор - Михайло Скоп

1. Цокольний ряд 

Основа і найстарша еволюційна ланка іконостасу походить від ранньохристиянської вівтарної перегородки. В українському іконописі XI-XIII ст. за візантійським звичаєм утворювалась із шиферних або мармурових блоків із декоративними або сюжетними рельєфами. У XV-XVI ст їх звично заміняла драпірована тканина, що символізувала завісу Старозавітного Храму. У XVII ст. на цокольному ряді зображались візерунки, а згодом – ікони. Зазвичай - змістове доповнення другого ряду. Так, під зображенням Миколая зустрічаються сцени перенесення мощів Чудотворця, під Богородицею - Антоній і Теодосій Печерські, бо ж Вона - покровителька Києво-Печерської лаври; а під Христом - Петро і Павло як найбільші учні Ісуса). Ще зустрічаються сцени Старого Заповіту та зображення Онуфрія Великого. Проте такі сюжети поширені з XVIII ст.

Львів, ц. св. Онуфрія. Модест Сосенко, 1909

Польські села, позначені українською “печаткою”

Лідія Мідик

Цього року вже усьоме відбувся на землях Закерзоння табір-експедиція “Вирій”, учасники якого відновлюють українські сакральні об’єкти в сучасній Польщі.

Фото Олі Подгорнової

Якщо ви живете у Львові й час до часу ходите центром міста поміж натовпами туристів, то, мабуть, зауважили, що найбільше до галицької столиці люблять приїздити поляки. І це логічно: вони дуже цікавляться власною історією, а що ми з нашими найближчими західними сусідами століттями жили на пограниччі, то й точки перетину наших історій ділимо чи не навпіл… Поляки мають час і кошти, щоб пам’ятки своєї історії, розкидані за межами власного кордону, оглядати, знати, відновлювати. А ми? Чи тільки брак коштів та кордони перешкоджають нам цікавитися історичними пам’ятками свого народу, дбати про них тут і там – за так званою лінією Керзона (сучасний кордон між Україною та Польщею, який з різними поправками був запропонований англійським міністром закордонних справ Джорджем Керзоном ще у 1919 році, як демаркаційна лінія між Польщею та радянською Росією. – “Пошта”)… На жаль, коли поміж собою говоримо про своє за кордоном, то робимо це дуже невпевнено, непереконливо, і доказами правлять лише фрази десь-почуті-десь-прочитані про акцію “Вісла” або храм у візантійському стилі, який тулиться, наче чужий, в центрі Любачева, Томашева, Ярослава, Перемишля чи Лежайська і про який з подивом переказують один одному: “Та то наша церква!?” – “мрувкі” – власники карток малого прикордонного руху, які мають в тих містечках свій фінансовий інтерес…

Дані люстрації королівських земель 1565 року — село Брусно

Любачівське староство
Брусно


Брусно село, що лежить над потоком Брусєнка, помістя велике, має полів безмірних (непомірних) досить. В тому селі осілих селян є чимало, на десяти, як вони називають, дворищах, де їх сидить по кілька на одному дворищі, з чого жодного щорічного чиншу не дають, тільки подимного з кожного по 3 гр., а нового чиншу або за роботу, дають з тих же десяти дворищ по гривні; все це становить 17 зл. А імена їхні є: Тимко Іваськович, Савка гірник, Стецько гірник, Юрко Петрасович з братами, Антон Гічкович, Власин Окхнович, Яцко Пухала з Іваськом Приймою з одного, Ватян з Шимком, Іван князик liber (вільний) від чиншу racione (списку) послуг, Гриць Зімноход сам.
Загородники в Брусні: загородники, яких є 13, мають поле в городі, дають подимного по 3 гроші, але поля мають нерівні (неоднакові), тому новий чинш, або робітне, платять по-різному, як при кожному написано.

Великодні вітання Вирію

Нині все наповнюється світлом: небо, й земля, й підземелля. Нехай же празнує усяке створіння Христове Воскресіння та у цьому Воскресінні утверджується до нового, кращого життя для Бога, для ближніх, для Вітчизни, для родини і для спасіння наших душ. Митрополит Андрей

Громадське об'єднання "Вирій" бажає вам і вашим родинам наповнитись світлом, про яке говорить наш великий праведний Митрополит Андрей. Хай це світло освітлює ваш шлях і через ваш приклад буде дороговказом для тих, хто поруч. 

Мирних, світлих та радісних свят.

Христос воскрес!

Це день, що його створив Господь, тож радіймо і веселімся в нім!

Ікона з іконостасу церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Гораєць, фото Юрка Гладкого, 2015

Плащаниця

Коли з дерева Ариматейський Йосип зняв Тебе, Життя всіх, мертвого, він смирною і плащаницею обгорнув Тебе, Христе, і з любов’ю заходився серцем і устами обціловувати нетлінне тіло Твоє. Перейнятий острахом, радісно кликнув до Тебе: Слава приниженню Твоєму, Чоловіколюбче!

Плащаниця з церкви святої Параскеви в с. Квятонь (Лемківщина). Церква визнана об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО. (Сподіваюсь, ця структура не буде проти публікації фото).
Фото Тараса Миськи

Великий Четвер — Тайна Вечеря

Ти, Чоловіколюбче, відкрив велику тайну свого воплочення, бувши на вечері з своїми учнями, і сказав їм: Їжте з вірою хліб життєдайний — це є Тіло моє, і пийте Кров, пролиту з мого проколеного боку.

З Канону утрені у Великий Четвер

Ікона Тайної Вечері з іконостасу церкви с. Гораєць (XVII ст.), Любачівський повіт, Польща. Фото Юрка Гладкого, 2015

Як вирійчани у Львові колядували

Перша коляда ГО "Вирій". Відеозапис Оксани Стефанишин.

Ці коліднички, що си зібрали,
Їх діди й мами чесно навчали,
Чесно навчали Бога взнавати,
На Різдво рано колядувати.

Христос рождається!

Великий празник об’єднує нас, далеких і близьких, тому всі ми у молитві, співі проголошуємо разом з ангелами: Христос рождається!

Прийміть щирі вітання з нагоди Різдва Христового від спільноти Громадського об’єднання «Вирій» 

Листівку малювали Роман Барабах, Оля Капись, 2016

Ікона Різдва Христового

Ікона Різдва Христового з іконостасу церкви Преображення Господнього в с. Новий Люблинець, побудованої стараннями о. Северина Метеллі 1908 р.

Різдво Христове. Фото О. Свідзинської, 2013

Деякі ікони на цьому іконостасі виконав майстер Олекса Скруток (1911—1912 рр.), що він засвідчив власним підписом.

Зі святом св. Миколая!

Ікона св. Миколая з іконостасу церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Лося Горлицького повіту Малопольського воєводства, кінець XVIII — початок XIX століття. 
Фото: Юрко Гладкий, 2015

Суха Воля на картах різних століть

Село Суха Воля — один з багатьох населених пунктів Закерзоння, що внаслідок депортацій українського населення у 1940-х роках перестали існувати. Хоч сьогодні на карті можна знайти поселення під назвою "Sucha Wola", воно розташоване на 2 км північніше колишнього українського села, в місці, де після Другої світової війни уряд радянської Польщі заклав "колгосп" (ПГР).

Пропонуємо простежити історію села за допомогою карт XVIII — XX століть.

Військово-топографічна карта Галичини, 1779—1783 рр. Мірило: 1:28800. Джерело: http://mapire.eu/en/map/collection/firstsurvey/?zoom=14&lat=50.12198&lon=23.01679

Дерев’яна огорожа на цвинтарі в Сухій Волі

На цвинтарі в Сухій Волі, окрім кам'яних надгробків Бруснівської каменярської школи, є доволі багато цікавих дерев'яних об'єктів. 

Один з них — огорожа поховання, єдина у своєму роді. Огорожа була встановлена на другій могилі в першому ряді вліво від стежки. На могилі, правдоподібно, був дерев'яний хрест, який, на жаль, не зберігся (є тільки незначні рештки). 

Загальний вигляд цвинтаря після завершення робіт. Рештки огорожі зліва за хвірткою. Фото: Софія Ракус

Скульптор Григорій Галабурда зі Старого Брусна: уривки з розповіді онуки

Марія Галабурда, Сідней, Австралія

Між учнями Кузневича був мій дід Григорій Галабурда, роджений в 1901 році, і він був одним з несогірших каменярів-скульпторів.

Належав до Комітету будови читальні 1927 року, був дорадником в сільській Раді.

У 1980 роках я багато говорила у своїх радіопрограмах на тему збереження українських церков у Польщі, подавала до преси і зауваги краєзнавця Ричарда Бриковського, який видав книжки фотографій з церков на Лемківщині й про рейди української молоді під проводом др. Мартинюка з Варшави. Ця молодь впорядковувала українські цвинтарі, фотографувала церкви на Лемківщині. До самого пограниччя не дійшли.

Як бельгійсько-австралійська українка відвідувала родинне село Старе Брусно 1975 року

Марічка Галабурда-Чигрин

Коментар: авторка народилася в родині емігрантів у Бельгії, є онукою бруснянського майстра Григорія Галабурди. Станом на 2008 рік жила в Австралії

Cпогади: Їдемо в Польщу. Побут від 8.7.1975 до 21.7.1975

Записи з мого щоденника

ВІВТОРОК: 8. 7. 1975

В авті були страшенно невигідно сидіти, бо де тільки було місце, там щось ми напхали.
Крім одежі, подарунків родині, ми брали з собою харчі собі на дорогу, бо не знати де зможемо по дорозі щось купити. Це для мене й Наді перша подорож до Польщі.

Чому ми виїхали над вечір? Бо було дуже гаряче літо, страшенна спека, а вже над вечір й в ночі їхати зовсім добре.

Ми їхали автострадою почерез Голяндію, місто Маастрихт до Німеччини й почерез міста Ахен, Кольн, Білефелд, Гановер, а потім звернули до Східньої Німеччини почерез міста Марієнборн, Берлін, який лишався з боку автостради, Франкфурт над Одрою, а відтак через цілу Польщу.

На границі між Східньою Німеччиною та Польщею ми з дві години чекали. Паспортна контроля пройшла дуже швидко. Нас це навіть здивувало. Ми зайшли купити напитки в крамиці "дюті фрі" (без податку). Тато купив доволі велику пляшку віску "Джоні Вокер", кілька менших пляшок горілки, коняку. Купили ще якихось дрібниць собі перекусити.

Географ Степан Рудницький і його внесок у дослідження національної території України

Пам’яті 1111-х, розстріляних між 27 жовтня і 4 листопада в урочищі Сандармох у Карелії

Національна територія, історія нашої державної будучини мусить ... бути нерушимою святістю, яку мусить оберігати кожен український громадянин, не то уряд чи який-небудь його представник.
Степан Рудницький

Академік Степан Рудницький значною мірою є засновником української геоморфології, антропогеографії, політичної, соціально-економічної та демографічної географії. Він першим почав послідовно вживати термін «Україна» в наукових працях. Особлива заслуга Рудницького в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні карти українською мовою почав у Львові, продовжував в еміграції у Відні, а згодом в радянській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено у картографічних працях як цілісну просторову одиницю.

Свою концепцію С. Рудницький виклав у працях «Україна з політично-географічного становища» (1916), «Україна і великодержави» (1920), «Українська справа зі становища політичної географії» (1923) та інших.

Поховані на цвинтарі в Сухій Волі

2015 року табір «Вирій» почав працю на цвинтарі с. Суха Воля.
Для початку треба було розчистити територію цвинтаря від сміття, самосівів і паростей ожини. Значну допомогу нам надали юридичні власники пам'ятки — Олешицьке надлісництво.

Частина цвинтаря, вигляд згори. Фото Софії Ракус

Команда реставраторів під керівництвом Романа Колодія протягом тижня працювала над кількома надгробками. Інші учасники експедиції насухо вичищали хрести, які не були в аварійному стані, від моху і бруду. Ті об'єкти, які лежали на землі і ильно кришилися, намагалися поки що обминати.
В результаті ми отримали більш-менш розчищену частину цвинтаря зліва від головної стежки і в останній день робіт провели інвентаризацію надгробків.

Вчителі з Сухої Волі Дмитро і Катря Василькевичі

Дмитро Василькевич народився 9 жовтня 1883 року в с. Бушковички біля Перемишля.
Від 1906 року вчителював в однокласній школі у Соснині коло Нового Села. Від 1908 до 1939 року працював вчителем, а згодом управителем україномовної народної школи в с. Суха Воля.
На початках школа у Сухій Волі була однокласна і не мала власного приміщення, тому праця велася по принагідних стодолах. Згодом побудовано шкільний будинок, і перед 1939 роком школа вже мала 4 класи.
Заснував у селі читальню Просвіти й став першим її головою. Провадив аматорський гурток, був головою місцевої кооперативи, засновником «Каси Стефчика» і членом громадської ради села.
Помер у м. Герміне біля Пітсбурга у Пенсильванії, США, 28 жовтня 1972 р.

Інформація про українські села Закерзоння та їх мешканців, що постраждали в результаті польських нападів: уривок про Суху Волю

[16]

Суха Воля:

4.ІХ.1944 р. МО з Залісся спалила одне господарство – Буячка Івана.

    10.ІХ.1944 р. большевицькі спецвідділи на донос поляків з Залісся, що с. Суха Воля бандерівське і дає харчі повстанцям до ліса, перевели облаву на ліс  а відтак на село. Під час акції вбили 3 мужчин, які втікали до ліса:

1. Бучко Іван – 33 років життя

2. Козак Іван – 35 - - -

3. Наводило Юліян – 32 ----

Спалили 16 господарств (Козак Степан, Королик Юрій, Буячок Андрій, Космак Олекса, Бориско Іван, Городний Теодор, Карашівський Дмитро, Васик Микола, Кебало Дмитро, Буячок Марія, Філь Степан, Шумська Марія, Вергун Параскевія, Тучик Василь, Кебало Іван, Кураш Василь).

28. ХІ. 1944 р. нквд в числі 10 чол. арештували, відтак вбили сел. Госько Андрія – 45 років життя.

18.ХІІ. 1944 р. МО з Залісся в числі 20 чоловік забрала в селі 50 штук свиней.

19.1. 1945 р. МО з Любачева, Олешич і Залісся в числі 60 чол. перевела грабункову акцію на село. Тоді постягали кожухи з людей, які повиходили з церкви і здемолювали церкву, ніби шукаючи на зброю.