Христина Дубницька: Для українців у Польщі дуже важливою є єдність

Про реставраційні будні, життя українців у Польщі, їхні пріоритети та збереження національних рис, про стан українських церков на тамтешній території «Вголосу» розповідає комендант табору Христина Дубницька.

Христю, чому обрали саме цвинтар у Сухій Волі?

Ми організували три поїздки, під час яких шукали об’єкт. На відміну від попередніх років, не було конкретного цвинтаря, який нас просили б відреставрувати, тому ми вирішили самостійно знайти місце таборування.

На цвинтарях Закерзоння

Нарешті нормальна публікація!

Христина ДУБНИЦЬКА
На території сучасної Польщі можна побачити чимало занедбаних старих цвинтарів, церков, придорожніх хрестів посеред поля чи лісу. Історія немов зупинилася, закарбувалася в написах на камені. Минуло понад півстоліття, з дороги не видно пишних садів, не галасують діти на вулиці, не чути дзвонів, які закликали би на недільну службу.

Село Суха Воля на фрагменті мапи 1938 року

Село Суха Воля було розташоване серед мальовничих лісів за 11 км від повітового міста Любачева. Його заклали магнати Синявські на початку XVII століття. У 1785 році займало територію 30,58 кв. км. Парохіяльний цвинтар розташований у лісі, на підвищенні. Заснований у XIX столітті, площа – 0,45 га, найстаріший надгробок датується 1861 роком.

Найстаріший надгробок (1861 рік) на цвинтарі села Суха Воля (фото – Оля Свідзинська)

На початку XX століття в селі активно діяла читальня «Просвіти». Діти навчалися українською мовою в народній школі, яка спочатку мала два класи, а згодом, коли вимурували шкільний будинок, стала 4-класною.
Читати далі

До спадщини повертаючись

Така стаття вийшла про "Вирій" 2015 року на "Музейному просторі".

На території сучасної Польщі нерідко можна побачити чимало закинутих та занедбаних старих цвинтарів, церков, придорожніх хрестів посеред поля чи лісу. Історія немов зупинилася, закарбувалася в написах на камені. Минуло більш ніж півстоліття, з дороги не видно пишних садів, не галасують діти на вулиці, не чути дзвонів, які б закликали на недільну службу.

Село Суха Воля було розташоване серед мальовничих лісів за 11 км від повітового міста Любачева. Воно було закладене магнатами Синявськими на початку XVII ст. За переписом 1938 р. тут було 2003 українці греко-католицького віросповідання, дві мішані польсько-українські родини, одна родина євреїв і одна німців. Було це типове українське село, в якому зберігалися давні українські звичаї і традиції від найдавніших часів.

Від серпня 1944 року почався терор місцевого населення з боку поляків: грабунки, підпали,вбивства. У серпні 1945 року село було оточене польським військом, мешканцям оголошено, що всі мають виїжджати до УРСР. Довелося спакувати пожитки на відводи, залишити обжиті місця та їхати на залізничну станцію в Олешичі. Однак вагонів на схід не було, і селяни тижнями чекали на станції під голим небом, потерпаючи від негоди і грабунків з боку польських боївок. Щойно наприкінці листопада 1945 року люди прибули на Тернопільщину.

Портрети зі старих листівок

Колоритні українці зі Східних Бескидів. Листівки початку 1940-х років.



Листівки видані в Кракові під час німецької окупації. Видавництво Postkartenverlag H. & B. Серія має назву Volkstypen und Volkstrachten im Generalgouverment.

Дякуємо за знахідку твіттерянину Цуґцванґ і краби.

Дивись.Інфо: «Вирій 2015» завершив експедицію Закерзонням (фото)

Уже всьоме відбувся історико-краєзнавчий табір-експедиція «Вирій 2015». У серпні молоді люди з України, Польщі та Чехії мали змогу ознайомитись з історією етнічних українських земель, що сьогодні знаходяться у східній прикордонній зоні Польщі. Про це Дивись Інфо повідомили у ГО.

Відновлювальні роботи на цвинтарі села Суха Воля, Любачівщина, Республіка Польща. Фото Романа Барабаха

Під час «Вирію 2015» учасники розпочали відновлення українського цвинтаря в неіснуючому сьогодні селі Суха Воля, який після депортації автохтонного українського населення до УРСР у 1945 році залишився наодинці з часом та забуттям.

Село Суха Воля було розташоване за 11 км від повітового міста Любачева. Воно було закладене магнатами Синявськими на початку XVII ст. У 1785 р. займало територію 30,58 кв.км. Парохіяльний цвинтар розташовано в лісі на підвищенні. Заснований у XIX ст., площа 0,3 га, найстаріший надгробок датується 1861 роком. У 1920—1930-х роках в селі діяли читальня Просвіти, кооператива «Згода», філія товариства «Сільський господар». За даними Володимира Кубійовича, до початку Другої світової війни у селі було 1870 мешканців, з них 1690 українців, 80 українців-латинників, 10 поляків, 50 польських колоністів, 35 євреїв, 5 німців.

Читати далі

Пане Керзоне, хто керував розчерком Вашого олівця?

Прекрасна річка Сян, соснові ліси Перемищини, надзвичайні гори і безкраї пасовища Лемківщини, притаманні тільки цьому краєві дерев’яні хижі з високими дахами, — якими б вони були, якби опинилися в межах Радянського Союзу? Чи вціліли б ті сотні фантастично гарних дерев’яних церков, якими поляки сьогодні пишаються і в збереження яких Європейський союз вкладає море коштів, якби чиясь рука не розпорядилась у не такому далекому 1945-му черкнути по карті так, а не інакше? Пане Керзоне, хто ж покерував Вашою правицею? Зумисне не пишу «що покерувало?».

Учасники табору "Вирій 2015" на Літургії у селі Новий Люблинець (Фото Тараса Миськи) 

Сьогоднішнє «українське» Закерзоння є викликом для нас. Воно ставить перед очі не особливо складні, але особливо важливі для майбутнього питання і демонструє можливості.

Про що має знати Президент України

Це було в Любліні 2014 року — зустріч Президента України зі студентами під час робочого візиту в Польщу.

Ганнуся Тимець, пластунка, вирійчанка:
— Пане Президенте, потрібно всіх вчити, щоб знали, що у 1947-ім році...

Фото з http://www.ukurier.gov.ua/uk/gallery/267/