Інформація про українські села Закерзоння та їх мешканців, що постраждали в результаті польських нападів: уривок про Суху Волю

[16]

Суха Воля:

4.ІХ.1944 р. МО з Залісся спалила одне господарство – Буячка Івана.

    10.ІХ.1944 р. большевицькі спецвідділи на донос поляків з Залісся, що с. Суха Воля бандерівське і дає харчі повстанцям до ліса, перевели облаву на ліс  а відтак на село. Під час акції вбили 3 мужчин, які втікали до ліса:

1. Бучко Іван – 33 років життя

2. Козак Іван – 35 - - -

3. Наводило Юліян – 32 ----

Спалили 16 господарств (Козак Степан, Королик Юрій, Буячок Андрій, Космак Олекса, Бориско Іван, Городний Теодор, Карашівський Дмитро, Васик Микола, Кебало Дмитро, Буячок Марія, Філь Степан, Шумська Марія, Вергун Параскевія, Тучик Василь, Кебало Іван, Кураш Василь).

28. ХІ. 1944 р. нквд в числі 10 чол. арештували, відтак вбили сел. Госько Андрія – 45 років життя.

18.ХІІ. 1944 р. МО з Залісся в числі 20 чоловік забрала в селі 50 штук свиней.

19.1. 1945 р. МО з Любачева, Олешич і Залісся в числі 60 чол. перевела грабункову акцію на село. Тоді постягали кожухи з людей, які повиходили з церкви і здемолювали церкву, ніби шукаючи на зброю.  

Село Суха Воля. Коротка історична довідка

Село Суха Воля було розташоване за 11 кілометрів від повітового міста Любачева, на південь від містечка Олешичі.

Село закладене Синявськими на початку XVII століття. На зорі свого існування перетерпіло татарські набіги, після чого залишилися три насипані кургани.

У 1687 році Адам Микола Синявський, тодішній львівський і рогатинський староста, заклав дерев’яну церкву, яка проіснувала до 1830-х років. Нову дерев’яну парохіяльну церкву Введення в Храм Пресвятої Богородиці збудовано 1838, відновлено 1903 року.

Диск Христини Соловій «Жива вода»

До складу платівки потрапило 12 композицій – дві з яких написала Христина, інші десять – українські народні в авторській адаптації Святослава Вакарчука.

У прес-службі співачки зазначають, що записати альбом народних, зокрема лемківських пісень, було давньою мрією Христини. За початковим задумом дебютна платівка молодої співачки мала складатися виключно з них.

Христина Соловій, співачка: «Пісня «Под Облачком» стала символом моєї любові до Лемківщини. Саме почувши її, мама розповіла мені про наше лемківське походження, про людей з дивними звичаями і такою милою, місцями чудною, говіркою. Багато із тих людей мені не вдалося знати живими. Але я завжди можу відтворити в уяві їхні образи, що мені тоді навіяла ця пісня – чи не найдорожча для мене пісня-портал і нерозривний містичний зв’язок з моїм корінням».

Гамерицький край

Як ішов я вчора гвечор

Більше

Публікація про табір в газеті "Аудиторія"

Щотижневик газети "Аудиторія" (Львівська політехніка) окрім знаного вже тексту комендантки Христини Дубницької розмістив у статті "На рідні землі — разом з «Вирієм»" ще два відгуки.

Роман Колодій, учасник табору «Вирій», випускник ІАРХ:«У мене хронічна любов до «Вирію»

У «Вирій» мене «занесло» вже вп’яте. Що нового? Ніби й нічого такого, все «за сценарієм»: один тиждень – праця на цвинтарі, а другий – мандрівка українськими етнічними землями за кордоном. Та все ж, кожен «Вирій» є по-своєму особливий. Нові учасники, кожен із яких цікавий, нова місцевість. Окрім всього, цього року я керував реставраційними роботами на цвинтарі. На жаль, був лише доки працювали на цвинтарі, а потім мусив повернутися у Львів. Долучався і планую надалі продовжувати роботу спільно із «вирійцями». В мене розвивається «хронічна» любов, своєрідна залежність від «Вирію». Шкода що це триває лише два тижні на рік.

Христина Дубницька: Для українців у Польщі дуже важливою є єдність

Про реставраційні будні, життя українців у Польщі, їхні пріоритети та збереження національних рис, про стан українських церков на тамтешній території «Вголосу» розповідає комендант табору Христина Дубницька.

Христю, чому обрали саме цвинтар у Сухій Волі?

Ми організували три поїздки, під час яких шукали об’єкт. На відміну від попередніх років, не було конкретного цвинтаря, який нас просили б відреставрувати, тому ми вирішили самостійно знайти місце таборування.

На цвинтарях Закерзоння

Нарешті нормальна публікація!

Христина ДУБНИЦЬКА
На території сучасної Польщі можна побачити чимало занедбаних старих цвинтарів, церков, придорожніх хрестів посеред поля чи лісу. Історія немов зупинилася, закарбувалася в написах на камені. Минуло понад півстоліття, з дороги не видно пишних садів, не галасують діти на вулиці, не чути дзвонів, які закликали би на недільну службу.

Село Суха Воля на фрагменті мапи 1938 року

Село Суха Воля було розташоване серед мальовничих лісів за 11 км від повітового міста Любачева. Його заклали магнати Синявські на початку XVII століття. У 1785 році займало територію 30,58 кв. км. Парохіяльний цвинтар розташований у лісі, на підвищенні. Заснований у XIX столітті, площа – 0,45 га, найстаріший надгробок датується 1861 роком.

Найстаріший надгробок (1861 рік) на цвинтарі села Суха Воля (фото – Оля Свідзинська)

На початку XX століття в селі активно діяла читальня «Просвіти». Діти навчалися українською мовою в народній школі, яка спочатку мала два класи, а згодом, коли вимурували шкільний будинок, стала 4-класною.
Читати далі

До спадщини повертаючись

Така стаття вийшла про "Вирій" 2015 року на "Музейному просторі".

На території сучасної Польщі нерідко можна побачити чимало закинутих та занедбаних старих цвинтарів, церков, придорожніх хрестів посеред поля чи лісу. Історія немов зупинилася, закарбувалася в написах на камені. Минуло більш ніж півстоліття, з дороги не видно пишних садів, не галасують діти на вулиці, не чути дзвонів, які б закликали на недільну службу.

Село Суха Воля було розташоване серед мальовничих лісів за 11 км від повітового міста Любачева. Воно було закладене магнатами Синявськими на початку XVII ст. За переписом 1938 р. тут було 2003 українці греко-католицького віросповідання, дві мішані польсько-українські родини, одна родина євреїв і одна німців. Було це типове українське село, в якому зберігалися давні українські звичаї і традиції від найдавніших часів.

Від серпня 1944 року почався терор місцевого населення з боку поляків: грабунки, підпали,вбивства. У серпні 1945 року село було оточене польським військом, мешканцям оголошено, що всі мають виїжджати до УРСР. Довелося спакувати пожитки на відводи, залишити обжиті місця та їхати на залізничну станцію в Олешичі. Однак вагонів на схід не було, і селяни тижнями чекали на станції під голим небом, потерпаючи від негоди і грабунків з боку польських боївок. Щойно наприкінці листопада 1945 року люди прибули на Тернопільщину.