Різдво Пресвятої Богородиці

Ікона Різдва Пресвятої Богородиці з однойменної церкви с. Хотинець, тепер Ярославський повіт, Польща. Поч. XVII ст.

Величай, душе моя, з неплідної народжену Діву Марію!
Чуже матерям дівство і чудне дівам дітородження. На Тобі, Богородице, обоє довершилося. Тому Тебе ми, всі племена землі, безустанно величаємо.
/Ірмос празника/

Український іконостас

Михайло Скоп

Традиційна схема українського іконостасу утворювалась поступово, на кожному етапі виробляючи свої оригінальні риси, не характерні в інших країнах. Проте остаточно вона утвердилась у XVII ст. І хоча досить часто зустрічаємо певні зміни і доповнення, проте в українських іконостасах явно проглядається тяглість чіткої іконописної традиції. До слова, розглядаючи давні пам'ятки, слід зауважити, що дуже часто окремі частини іконостасу малювались різними майстрами і в різні періоди, ікони могли спалюватись, замінятись на нові, а також перемальовуватись. Тому не рідко зустрічаємо певні невідповідності. Тут представлено найбільш відповідні традиційній схемі іконостаси XVII-XX ст.

Схема традиційного українського іконостасу, створена на основі пам'яток 17-18 ст. Автор - Михайло Скоп

1. Цокольний ряд 

Основа і найстарша еволюційна ланка іконостасу походить від ранньохристиянської вівтарної перегородки. В українському іконописі XI-XIII ст. за візантійським звичаєм утворювалась із шиферних або мармурових блоків із декоративними або сюжетними рельєфами. У XV-XVI ст їх звично заміняла драпірована тканина, що символізувала завісу Старозавітного Храму. У XVII ст. на цокольному ряді зображались візерунки, а згодом – ікони. Зазвичай - змістове доповнення другого ряду. Так, під зображенням Миколая зустрічаються сцени перенесення мощів Чудотворця, під Богородицею - Антоній і Теодосій Печерські, бо ж Вона - покровителька Києво-Печерської лаври; а під Христом - Петро і Павло як найбільші учні Ісуса). Ще зустрічаються сцени Старого Заповіту та зображення Онуфрія Великого. Проте такі сюжети поширені з XVIII ст.

Львів, ц. св. Онуфрія. Модест Сосенко, 1909

Польські села, позначені українською “печаткою”

Лідія Мідик

Цього року вже усьоме відбувся на землях Закерзоння табір-експедиція “Вирій”, учасники якого відновлюють українські сакральні об’єкти в сучасній Польщі.

Фото Олі Подгорнової

Якщо ви живете у Львові й час до часу ходите центром міста поміж натовпами туристів, то, мабуть, зауважили, що найбільше до галицької столиці люблять приїздити поляки. І це логічно: вони дуже цікавляться власною історією, а що ми з нашими найближчими західними сусідами століттями жили на пограниччі, то й точки перетину наших історій ділимо чи не навпіл… Поляки мають час і кошти, щоб пам’ятки своєї історії, розкидані за межами власного кордону, оглядати, знати, відновлювати. А ми? Чи тільки брак коштів та кордони перешкоджають нам цікавитися історичними пам’ятками свого народу, дбати про них тут і там – за так званою лінією Керзона (сучасний кордон між Україною та Польщею, який з різними поправками був запропонований англійським міністром закордонних справ Джорджем Керзоном ще у 1919 році, як демаркаційна лінія між Польщею та радянською Росією. – “Пошта”)… На жаль, коли поміж собою говоримо про своє за кордоном, то робимо це дуже невпевнено, непереконливо, і доказами правлять лише фрази десь-почуті-десь-прочитані про акцію “Вісла” або храм у візантійському стилі, який тулиться, наче чужий, в центрі Любачева, Томашева, Ярослава, Перемишля чи Лежайська і про який з подивом переказують один одному: “Та то наша церква!?” – “мрувкі” – власники карток малого прикордонного руху, які мають в тих містечках свій фінансовий інтерес…

Дані люстрації королівських земель 1565 року — село Брусно

Любачівське староство
Брусно


Брусно село, що лежить над потоком Брусєнка, помістя велике, має полів безмірних (непомірних) досить. В тому селі осілих селян є чимало, на десяти, як вони називають, дворищах, де їх сидить по кілька на одному дворищі, з чого жодного щорічного чиншу не дають, тільки подимного з кожного по 3 гр., а нового чиншу або за роботу, дають з тих же десяти дворищ по гривні; все це становить 17 зл. А імена їхні є: Тимко Іваськович, Савка гірник, Стецько гірник, Юрко Петрасович з братами, Антон Гічкович, Власин Окхнович, Яцко Пухала з Іваськом Приймою з одного, Ватян з Шимком, Іван князик liber (вільний) від чиншу racione (списку) послуг, Гриць Зімноход сам.
Загородники в Брусні: загородники, яких є 13, мають поле в городі, дають подимного по 3 гроші, але поля мають нерівні (неоднакові), тому новий чинш, або робітне, платять по-різному, як при кожному написано.

Великодні вітання Вирію

Нині все наповнюється світлом: небо, й земля, й підземелля. Нехай же празнує усяке створіння Христове Воскресіння та у цьому Воскресінні утверджується до нового, кращого життя для Бога, для ближніх, для Вітчизни, для родини і для спасіння наших душ. Митрополит Андрей

Громадське об'єднання "Вирій" бажає вам і вашим родинам наповнитись світлом, про яке говорить наш великий праведний Митрополит Андрей. Хай це світло освітлює ваш шлях і через ваш приклад буде дороговказом для тих, хто поруч. 

Мирних, світлих та радісних свят.

Христос воскрес!

Це день, що його створив Господь, тож радіймо і веселімся в нім!

Ікона з іконостасу церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Гораєць, фото Юрка Гладкого, 2015

Плащаниця

Коли з дерева Ариматейський Йосип зняв Тебе, Життя всіх, мертвого, він смирною і плащаницею обгорнув Тебе, Христе, і з любов’ю заходився серцем і устами обціловувати нетлінне тіло Твоє. Перейнятий острахом, радісно кликнув до Тебе: Слава приниженню Твоєму, Чоловіколюбче!

Плащаниця з церкви святої Параскеви в с. Квятонь (Лемківщина). Церква визнана об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО. (Сподіваюсь, ця структура не буде проти публікації фото).
Фото Тараса Миськи